Аккузид (ACCUZIDE) 10 мг/12.5 мг, 30 таблеток

Виробник PFIZER EUROPE MA EEIG
Наявність: На складі
Ціна
300 грн.

Кількість: - +
   - АБО -   

Аккузид (ACCUZIDE)

 

Загальна характеристика:
основні фізико-хімічні властивості: рожевого кольору, трикутні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з лінією розлому та маркуванням “PD 220”, витисненим з одного боку;
склад: 1 таблетка містить квінаприлу гідро хлориду у кількості, еквівалентній 20 мг квінаприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду;
допоміжні речовини: лактоза (моногідрат), магнію карбонат, повідон, кросповідон, магнію стеарат, Опадрі “рожева” (OY-S-6937), віск канделільський.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. ІнгібіториАПФ і діуретики. Код АТС С 09В А 06.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Аккузид® 20 – це комбінований препарат, що складається з інгібітору ангіотензинперетворюючогофактора квінаприлу гідро хлориду і діуретика гідрохлортіазиду (ГХТЗ).
Одночасне застосування квінаприлу і гідрохлортіазидузумовлює більше зниження артеріального тиску, ніж кожен препарат поодинці. Одночасне застосування квінаприлу і гідрохлортіазиду не спричинює зміни у фармакокінетиці обох препаратів.
Внаслідок діуретичної активності гідрохлортіазидзбільшує активність реніну в плазмі, збільшує секрецію альдостерону, зменшує концентрацію калію в сироватці і збільшує виділення калію із сечею.
Введення квінаприлу пригнічує ренін-ангіотензин-альдостеронову систему і має здатність зменшувати втрати калію, спричинені гідрохлортіазидом.
Механізм дії. Квінаприл швидкодеетерифікується до квінаприлату (дикислоти квінаприлу, основного метаболіту), який виявився ефективним інгібітором ангіотензин-перетворюючого ферменту. Ангіотензинперетворюючий фермент являє собою пептидилдіпептидазу, яка каталізуєперетворення ангіотензину І у вазоконстриктор ангіотензин ІІ, який бере участьу регулюванні судинного тонусу і реалізує свій вплив різними шляхами, у томучислі шляхом стимуляції секреції альдостерону корою надниркових залоз. Механізм дії квінаприлу полягає в інгібуванні циркуляції і тканинної активності АПФ, чим зменшується вазопресорна активність і секреція альдостерону. Зниження рівняангіотензину II за механізмом зворотного зв’язку приводить до підвищення секреції реніну та його активності в плазмі крові.
Хоча прийнято вважати, що основний механізмантигіпертензивного ефекту реалізується через ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, квінаприл виявляє антигіпертензивну дію навіть у хворих 1 з невисокоюреніновою гіпертензією. Дослідження показали, що моно терапія квінаприлом була ефективною у пацієнтів різних рас, хоча вираженість ефекту була дещо меншою при застосуванні препарату пацієнтами чорної раси (група звичайно з переважно низьким рівнем реніну). АПФ подібно до ензиму кінази ІІ спричиняє деградаціюбрадикініну - потужного вазодилятаторного пептиду; збільшуючи рівеньбрадикініну, АПФ і кіназа ІІ відіграють роль у реалізації терапевтичного ефектуквінаприлу, однак цей механізм потребує подальшого дослідження.
У дослідах на тваринах антигіпертензивний ефектквінаприлу триває довше, ніж його пригнічую чий вплив на циркуляцію АПФ, тоді як тканинне пригнічення АПФ більш тісно корелює з тривалістю йогоантигіпертензивного ефекту.
Застосування 10-80 мг квінаприлу хворим з вираженістюгіпертензії від легкого до тяжкого ступеня спричинює помірне зниження артеріального тиску при вимірюванні як в положенні сидячи, так і в положенні стоячи, із мінімальним впливом на частоту серцевих скорочень. Антигіпертензивнадія препарату починається в межах до години з максимальною вираженістю через 2– 4 години після прийому. При застосуванні в рекомендованих дозахантигіпертензивний ефект препарату триває протягом доби і зберігається під часдовго тривалої терапії.
Дослідження у хворих з гіпертензією показали, що зменшення артеріального тиску внаслідок застосування квінаприлусупроводжувалось зменшенням загального периферичного опору та ниркового судинного опору з незначною або відсутністю зміни частоти серцевих скорочень, серцевого індексу, ниркового кровотоку, показника клуб очкової фільтрації чи фільтраційної фракції.
Механізм антигіпертензивної активності діуретиківзалишається не відомим. При тривалому застосуванні периферичний опір судин зменшується, однак це може бути вторинним проявом змін натрієвої рівноваги.
Гідрохлортіазид є діуретиком, що безпосередньо впливаєна нирку, збільшуючи виділення натрію і хлору, а разом з ними і відповідного об’єму води. Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію калію і бікарбонатів ізменшує виділення кальцію. Тривале застосування гідрохлортіазиду збільшує активність реніну в плазмі в 2-6 разів.
Після перорального прийому гідрохлортіазиду його стимулюючий вплив на діурез починається приблизно через дві години, досягає максимуму через чотири години і триває 6-12 годин.
Супутня терапія з діуретиками ті азидного типу забезпечує більш виражений гіпотензивний ефект ніж при застосуванні кожного препарату самостійно.
Фармакокінетика. Після перорального застосування препарату максимальні концентрації квінаприлу в плазмі досягаються протягом години. Гідрохлортіазид виділяється у незміненому стані нирками. При дослідженні плазматичних рівнів протягом 24 годин відмічено, що період плазматичного напів виведення становить 4 – 15 годин. Близько 61% пероральної дози виділяється у незміненому вигляді протягом 24 годин.
Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний і не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр.
Ґрунтуючись на виявленні квінаприлу та його метаболітів у сечі, обсяг абсорбції становить приблизно 60%. Всмоктуваннягідрохлортіазиду є дещо повільнішим (від 1 до 2,5 години) і більш повним (50 –80%). Близько 38% перорально введеного квінаприлу є системно доступним увигляді квінаприлату. Квінаприл має достовірний плазматичний період напів виведення близько години. Максимальні концентрації квінаприлату в плазмі спостерігаються приблизно через дві години після перорального прийому квінаприлу. Квінаприлатвиділяється головним чином шляхом ниркової екскреції і має на півперіодефективної акумуляції приблизно три години. Приблизно 97% квінаприлу абоквінаприлату, що циркулюють у плазмі, зв’язані з білками. У пацієнтів знирковою недостатністю достовірний період напів виведення квінаприлатузбільшується зі зменшенням кліренсу креатині ну. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, які перебувають на постійномугемодіалізі або на постійному амбулаторному перитонеальному діалізі, вказують на те, що діаліз має незначний вплив на видалення квінаприлу та квінаприлату. Виділення квінаприлату також знижене у пацієнтів похилого віку (³65 років) і добре корелює з їх станом функції нирок (додаткова інформація наведена врозділі “Спосіб застосування та дози”).
Фармакокінетика у літніх. У літніх хворих AUC і максимальна концентрація квінаприлату більші, ніж в інших пацієнтів; що більшепов’язано зі зменшенням функції нирок, ніж з віковими змінами. 15% від загальної кількість хворих, які брали участь у клінічних дослідженнях застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, становили хворі старше 65 років, зних 1,5% були старше 75 років. Не знайдено жодної різниці в ефективності табезпеці застосування препарату у літніх та інших хворих. Однак не можна виключити більшу чутливість до препарату у деяких літніх хворих.
Показання для застосування. Лікування артеріальної гіпертензії у хворих, яким доцільно застосувати комбіновану терапію квінаприлом і діуретиком.
Спосіб застосування та дози.
Хворим, які раніше не застосовували діуретик і в яких застосовувалася моно терапія квінаприлом, рекомендована початкова дозаквінаприлу/гідрохлортіазиду становить 10/12,5 мг. Відповідно до клінічного ефекту доза може бути збільшена до 20/12,5 мг. Ефективний контроль артеріального тиску в більшості випадків досягається за допомогою застосування дози від 10/12,5 мг до 20/12,5 мг.
Діапазон дозування препарату дозволяє гнучко підібрати співвідношення компонентів залежно від клінічних потреб. Хворим, якідіуретик застосовували раніше, щоб запобігти надмірному зниженню артеріального тиску рекомендована початкова доза квінаприлу (Аккупро®) становить 5мг. В подальшому доза препарату підбирається так, щоб досягти бажаного клінічного ефекту. Якщо підібране співвідношення квінаприлу і гіпотіазидувідповідає співвідношенню у таблетці, можна перейти на застосування Аккузиду®20.
Дозування для хворих з ураженням функції нирок. Аккузид® 20 не слід застосовувати для стартової терапії у хворих з порушенням функції нирок (кліренс креатині ну менше 60 мл/хв). У хворих з помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатині ну в межах 30 – 60 мл/хв) терапія починається із застосування 5 мг квінаприлу з подальшим титруванням дози.
Коли необхідно додаткове застосування діуретиків, їхдозу можна титрувати, застосовуючи Аккузид®. Стартова доза становить 10/12,5 мг. Контроль артеріального тиску досягається застосуванням Аккузиду®20 у звичайних дозах.
Коли супутнє застосування діуретиків у поєднанні зквінаприлом виявляється необхідним для пацієнтів з тяжким ураженням функції нирок (кліренс креатині ну менше 30 мл/хв), слід віддати перевагу петльовимдіуретикам, а не тіазидним. Отже, пацієнтам з тяжким ураженням функції нирок застосування Аккузиду® 20 не рекомендується.
Застосування для лікування людей похилого віку. Терапевтичний ефект препарату однаковий як у літніх так і в інших хворих при застосуванні однакових доз, збільшення частоти побічних проявів у літніх хворихне спостерігалось.
Застосування в педіатрії. Безпечність і ефективністьквінаприлу при лікуванні дітей не встановлена.
Побічна дія. При застосуванні квінаприлуі гідрохлортіазиду з частотою понад 1% спостерігалися такі клінічні побічні реакції: головний біль, запаморочення, кашель, відчуття втоми. Слід зазначити, що звичайно кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Побічні реакції були звичайно незначними та короткотривалими і не залежали відвіку, статі, раси або тривалості застосування (додаткова інформація наведена врозділі “Особливості застосування”). Припинення застосування препарату через виникнення побічних проявів відмічено у 2% хворих. Найчастішою причиною відміни препарату був головний біль, який супроводжувався кашлем і нудотою та/або блюванням. При застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду у контрольованих дослідженнях спостерігалися: головний біль, запаморочення, кашель, втомлюваність, міальгія, вірусна інфекція, риніт, нудота і/або блювання, біль у животі, біль у спині, діарея, інфекція верхніх дихальних шляхів, безсоння, сонливість, бронхіт, диспепсія, астенія, фарингіт, вазодилятація, вертиго, біль у грудях.
Побічні прояви, що мали достовірний або ймовірнийзв’язок із застосуванням Аккузиду® 20 і спостерігались у контрольованих і неконтрольованих клінічних дослідженнях з частотою від 0,5 до 1,0%, і менш часті, але клінічно важливі побічні прояви, що спостерігались у клінічних дослідженнях або в пост маркетинговий період (позначені знаком *), тапобічні прояви застосування гідрохлортіазиду були такими: кров і лімфа –гемолітична анемія*, тромбоцит опенія*; імунна система – анафілактоїднареакція*; психіатричні прояви – нервозність; нервова система – парастезія; органи зору – амбліопія; серце – пальпітація, тахікардія; судини – гіпотензія, постуральна гіпотензія*, синкопе*; органи дихання, органи грудної порожнини і середостіння - диспное, синусит; органи травлення – сухість у роті або горлі, метеоризм, панкреатит*; гепатобіліарна система - гепатит*; шкіра і підшкірна клітковина – алопеція*, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит*, пемфіго*, реакції фото сенсибілізації*, свербіж, висип, при застосуваннігіпохлортіазиду – синдром Стівенса–Джонсона; опорно-руховий апарат і сполучна тканина – артралгія; сечостатева система – інфекції сечового тракту; репродуктивна система – імпотенція; загальні і прояви в місці введення –периферичні набряки.
Протипоказання. Аккузид® 20 протипоказаний хворим з підвищеною чутливістю до будь-яких компонентів препарату; наявність в анамнезіангіо невротичного набряку, пов’язаного з попередньою терапією інгібітором АПФ, вагітним і жінкам, які годують груддю.
Оскільки препарат містить гідрохлортіазид, Аккузид®20 протипоказаний хворим з анурією і у випадках гіпер чутливості до препаратів, похідних від сульфонаміду.
Передозування. Інформація про передозування Аккузиду®20 при застосуванні для лікування людей відсутня. Основними клінічними проявамимоно терапії гідрохлортіазидом є симптоми, що пов’язані з втратою електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідрадацією внаслідок стимуляції діурезу. При супутньому застосуванні препаратів наперстянкигіпокаліємія може посилювати серцеву аритмію.
Інформація про специфічну терапію передозуванняквінаприлу/гідрохлортіазиду відсутня. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз мають незначний вплив на виведення квінаприлу і квінаприлату.
Проводять симптоматичну і підтримуючу терапію за встановленими принципами медичної допомоги.
Особливості застосування. Для досягнення максимального ефекту щодо артеріального тиску інколи може знадобитися два тижні лікування.
Ангіо невротичний набряк ділянки голови і шиї. Ангіо невротичнийнабряк зустрічався у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі в 1% хворих, які застосовували квінаприл. Коли виникає ларингеальний стридор абоангіо невротичний набряк обличчя, язика або голосової щілини, слід негайно припинити застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду, вжити необхідних лікувальних заходів і ретельно спостерігати за станом хворого, поки не зникне набряк. Коли набряк поширюється лише на обличчя та губи. може бути достатнім лише нагляд за хворим, а для полегшення симптомів можна застосуватиантигістамінні препарати. Ангіо невротичний набряк з поширенням на гортань може спричинити смерть хворого. Поширення набряку на язик, голосову щілину тагортань може призвести до обструкції дихальних шляхів, що вимагає негайного застосування невідкладної допомоги в повному обсязі, включаючи (але не обмежуючи цим) підшкірне введення розчину адреналіну (епінефрину) в розведенні 1:1 000 у кількості 0,3-0,5 мл.
У хворих чорної раси, які застосовували інгібіториАПФ, випадки розвитку ангіо невротичного набряку зустрічалися частіше, ніж ухворих інших рас. Слід також відмітити, що в контрольованих клінічних дослідження у хворих чорної раси відмічали дещо менший вплив інгібіторів АПФ на артеріальний тиск, ніж в інших хворих. Вивчення частоти виникненняангіо невротичного набряку у хворих чорної та інших рас під час лікуванняквінаприлом проводилось у двох широких відкритих категорійних клінічних дослідженнях ефективності квінаприлу в лікуванні гіпертензії. В одному дослідженні, в якому брали участь 1656 хворих чорної раси і 10 583 хворих іншихрас, ангіо невротичний набряк розвивався під час лікування квінаприлом у 0,3% хворих чорної раси і у 0,39% хворих інших рас. В іншому дослідженні (1443хворих чорної раси і 9300 хворих інших рас) ангіо невротичний набряк виникав у 0,55% хворих чорної раси і в 0,17% хворих інших рас.
Інтестинальна ангіоедема. У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, відмічалися прояви інтестинальної ангіоедеми. Такі хворі скаржилися на біль у животі (з або без проявів нудоти чи блювання); у деяких випадках не було жодних анамне стичних даних про розвиток ангіоедемиобличчя і відмічали нормальний рівень С-1–естерази. Діагноз ангіоедемивстановлювався за допомогою комп’ютерної томографії органів черевної порожнини чи ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання, такі прояви зникали після припинення застосування інгібіторів АПФ. Інтестинальнийангіо невротичний набряк повинен бути включений в диференційну діагностику у пацієнтів з болем у животі, які застосовують інгібітори АПФ. У пацієнтів з наявністю в анамнезі ангіо невротичного набряку, не пов’язаного із терапією інгібітором АПФ, може мати місце підвищений ризик ангіо невротичного набряку підчас лікування інгібітором АПФ.
Анафілактоїдні реакції. Десенсибілізація. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізувальної терапії зотрутою перетинчастокрилих (наприклад бджолиною), спостерігалися тривалі небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. У деяких пацієнтів не виникали ціреакції при тимчасовому утриманні від прийому інгібіторів АПФ, але вони виникали знову при ненавмисній повторній провокації.
Аферез ліпопротеїнів низької щільності. У пацієнтів, які піддавалися аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстрансульфатною абсорбцією при супутній терапії з інгібітором АПФ, спостерігалисяанафілактоїдні реакції.
Гемодіаліз. Клінічні дані показали, що пацієнти, які проходили гемодіаліз з використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (таких як полі акрилонітрильні мембрани), можуть, імовірно, зазнаватианафілактоїдних реакцій при одночасному лікуванні інгібітором АПФ. Слід уникати цього поєднання, застосовуючи альтернативні антигіпертензивні препарати або альтернативні мембрани для гемодіалізу.
Гіпотензія. У пацієнтів із неускладненою гіпертензією, які отримували квінаприлу/гідрохлортіазид, гіпотензія спостерігалася рідко, алевона могла бути наслідком терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів зі зниженим водно-сольовим балансом, таких, які раніше приймали діуретики, дотримувалисянизько сольової дієти або перебували на діалізі (додаткова інформація наведена урозділі “Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).
Квінаприл/гідрохлортіазид слід призначати з обережністю пацієнтам, які приймають інші антигіпертензивні засоби. Тіазидний компонентквінаприлу/гідрохлортіазиду може посилювати дію інших гіпотензивних засобів, зокрема гангліоблокаторів і периферичних адреноблокаторів. Антигіпертензивнийефект ті азидного компонента може бути більш вираженим у хворих, яким була зроблена симпатектомія.
У хворих з проявами застійної серцевої недостатності, з або без поєднання з нирковою недостатністю інгібіториангіотензинперетворюючого ферменту можуть спричинювати суттєве зниження артеріального тиску, що може супроводжуватись олігурією, азотемією, а в деяких випадках – гострою нирковою недостатністю і смертю.
Починати лікування із застосуваннямквінаприлу/гідрохлортіазиду слід під ретельним спостереженням за станом хворого. Ретельний нагляд за станом хворих необхідний в перші два тижні лікування і щоразу, коли дозування квінаприлу збільшується.
Якщо має місце симптоматична гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину і, якщо це необхідно, провести внутрішньо венну інфузіюфізіологічним розчином. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого лікування, однак, якщо така реакція виникла, слід розглянути питання про застосування нижчих доз квінаприлу або доцільність супутнього лікування діуретиками.
Нейтропенія / Агранулоцит оз. Застосування ігібіторівАПФ інколи може супроводжуватись агранулоцит озом і депресією кісткового мозку іу хворих з неускладненною гіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів знирковою недостатністю, а також із колагеновими захворюваннями. Протягом лікування квінаприлом агранулоцит оз виникає досить рідко. Як і при застосуванні інших інгібіторів АПФ, для пацієнтів із колагеновими захворюваннями і/або нирковою недостатністю потрібен регулярний контроль кількості лейкоцитів.
Системний червоний вовчак. Тіазидні діуретики можуть бути причиною загострення захворювання.
Фетальна/неонатальна захворюваність і летальність. Інформація наведена в розділі “Вагітність і лактація”.
Погіршення функції нирок. Квінаприлу/гідрохлортіазидслід затосовувати з обережністю при лікуванні хворих з тяжкою нирковою недостатністю. У деяких хворих тіазиди можуть спричинити азотемію і при повторному застосуванні цей ефект може кумулюватися.
У чутливих осіб як наслідок інгібуванняренін–ангіотензин–альдостеронової системи можуть очікуватися зміни у функціонуванні нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, яких функція нирок може залежати від активності ренін–ангіотензин–альдостеронової системи, терапія з інгібіторами АПФ може супроводжуватись олігурією і/або прогресуючою азотемією та інколи гострою нирковою недостатністю і/або смертю.
Період виведення квінаприлату є подовженим при зниженні кліренсу креатині ну. Пацієнти з кліренсом креатині ну <60 мл/хвпотребують більш низької дози квінаприлу (додаткова інформація наведена врозділі “Спосіб застосування та дози”). Дозу для таких пацієнтів слід титрувативід нижчої до вищої, ґрунтуючись на терапевтичному ефекті; необхідно такожретельно контролю вати функцію нирок, навіть якщо початкові дослідження не показали, що квінаприл спричинює погіршення ниркової функції.
При застосуванні квінаприлу у деяких хворих без проявів захворювань судин нирок може зростати рівень азоту сечовини і кретинінусироватки. Звичайно такі прояви є незначними і транзиторними і зустрічаються частіше, коли застосування квінаприлу поєднується із застосуванням діуретиків. Подібні випадки спостерігаються частіше у хворих з вже порушеною функцією нирок. Таким хворим слід зменшити дозу. Обстеження хворих з гіпертензією завжди повинно передбачати вивчення функції нирок (додаткова інформація наведена врозділі “Спосіб застосування та дози”).
У пацієнтів, які мали прояви артеріальної гіпертензії внаслідок однобічного або двобічного стенозу ниркової артерії, після терапії з інгібітором АПФ спостерігалося підвищення азоту сечовини кровіі креатині ну сироватки крові. Це підвищення було майже завжди оборотним при відміні інгібіторів АПФ і/або діуретиків. У таких випадках слід спостерігати за функціонуванням нирок пацієнтів протягом перших кількох тижнів терапії.
Креатинін і азот сечовини крові. Підвищення (більшніж у 1,25 рази від верхньої межі норми) креатині ну сироватки крові і азоту сечовини крові спостерігалось у 3% і 4%, відповідно, пацієнтів, які отримуваликвінаприлу/гідрохлортіазид.
Погіршення функції печінки. Слід обережно застосовувати квінаприлу/гідрохлортіазид при лікуванні хворих з порушеною функцією печінки чи прогресуючим захворюванням печінки, оскільки найменше порушення водно-електролітного балансу може призвести до розвитку печінкової коми. Метаболізм квінаприлу до квінаприлату звичайно залежить від печінкової естерази. Зменшення концентрації квінаприлату у хворих на алкогольний цироз пояснюється погіршенням деестерифікації квінаприлу.
Порушення електролітного балансу. Для своєчасного виявлення можливого порушення електролітного балансу слід періодично визначати вміст електролітів у сироватці крові. Як при застосуванні інших інгібіторівАПФ, так і при застосуванні квінаприлу, може зростати рівень іонів калію в сироватці. В клінічних випробуваннях при застосуванні квінаприлу гіперкаліємія (рівень калію в сироватці >5,8 ммоль/л) спостерігалась у 2% хворих. У більшості випадків гіперкаліємія спостерігалась ізольовано і корекція такого стану проводилася без необхідності припинення застосування препарату. Припинення терапії квінаприлом з огляду на гіперкаліємію було необхідним в 0,1% випадків. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, супутня терапія калій зберігаючи ми діуретиками, застосування препаратів, що містять калій та його солі. Застосування калій зберігаючихдіуретиків одночасно з Аккузидом®, до складу якого входить діуретик, не рекомендується. І навпаки, при застосуванні тіазидних діуретиків може виникати гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз. Ці стани можуть мати такі прояви: сухість у роті, спрага, слабкість, кволість, сонливість, збудження, біль і судоми в м’язах, м’язова втома, гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота, дезорієнтація, напади і блювання. Гіпокаліємія підвищує чутливість міокарда до наперстянки та посилює її токсичну дію. Ризик виникненнягіпокаліємії вищий у хворих на цироз печінки, з частим сечовиділенням, у разі недостатнього перорального заміщення втрат електролітів, у випадках одночасного застосування кортикостероїдів та адренокортикотропного гормону.
Протилежний вплив квінаприлу і гідрохлортіазиду накалій сироватки досить рівноважний у більшості хворих, і змін вмісту калію не спостерігається. У деяких хворих один із препаратів може домінувати. Тому для своєчасного виявлення електролітного дисбалансу слід досліджувати електролітний склад сироватки до початку і протягом застосування препарату.
Вторинний дефіцит хлоридів після терапії тіазидаминайчастіше є помірним і вимагає специфічних лікувальних заходів лише у крайніх випадках (наприклад при захворюваннях печінки або нирок). Дилюційна гіпонатрієміяможе виникати у хворих з набряками в спекотну погоду, коли обмежено пиття води замість призначення солі, і в поодиноких випадках може становити загрозу дляжиття. В таких випадках доцільно проводити замісну терапію.
Тіазиди зменшують виділення кальцію. У кількох випадках тривалого застосування тіазидів спостерігалися гіперкальціємія ігіпофосфатемія та патологічні зміни в пара щитоподібних залозах. Серйозніші ускладнення гіперпаратиреодизму (нирковий літіаз, резорбція кісток і пептичні виразки) не виникали.
За необхідності визначити функцію пара щитоподібнихзалоз слід припинити застосування тіазидів.
Тіазиди збільшують виділення магнію із сечею, щоможе призвести до гіпомагнеземії (додаткова інформація наведена в розділах“Особливості застосування” і “Взаємодія з іншими лікарськими засобами”).
Інші метаболічні розлади. Тіазидні діуретики можуть зменшувати толерантність до глюкози і підвищувати в сироватці крові рівень холестерину, три гліцеридів і сечової кислоти. Такі прояви найчастіше незначні, але у схильних до цього хворих можуть виникати подагра та прояви діабету.
Гіпоглікемія і діабет. Застосування інгібіторів АПФможе супроводжуватися гіпоглікемією у хворих на діабет, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні засоби. Тому слід ретельно спостерігати за станом таких хворих.
Кашель. У хворих, які застосовували інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, інколи виникав кашель. Звичайно кашель був непродуктивний, постійний і зникав після припинення терапії. Кашель, індукований застосуванням інгібіторів АПФ, повинен розглядатися при проведенні диференційного діагнозу кашлю.
Хірургія / Анестезія. У разі необхідності серйозного хірургічного втручання слід дотримуватися перестороги, оскільки інгібіторангіотензинперетворюючого ферменту може блокувати вторинне утворенняангіотензину ІІ при компенсаторному викиді реніну. Це може спричинити розвитокгіпотензії, яку слід коригувати внутрішньо венним введенням розчинів у достатньому об’ємі.
Вагітність і лактація.
Вагітність. При застосуванні вагітними інгібіторівАПФ останні можуть бути причиною фетальної і неонатальної захворюваності і летальності. Якщо встановлено наявність вагітності, слід якнайшвидше припинити застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду.
При застосуванні інгібіторів АПФ протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності мали місце випадки гіпотензії, ниркової недостатності, гіпоплазії черепа і/або смерті новонароджених. Також повідомлялося проолігогідрамніон, що, ймовірно, є наслідком зниженої функції нирок у плода; узв’язку з олігогідрамніоном відмічалися контрактури кінцівок, черепно-лицьові деформації, гіпопластичний розвиток легенів і затримка внутрішньо утробногоросту. Ще протягом першого триместру про це слід поінформувати жінок, у яких ембріон і плід протягом першого триместру зазнали впливу препарату, навіть якщоне діагностовано виникнення побічних проявів. Якщо вагітність виникла під час лікування квінаприлом, слід якнайшвидше припинити застосування препарату.
Хворих, які протягом другого і третього періодів вагітності застосовували інгібітори АПФ, слід повідомити про потенційний ризикдля плоду; для діагностики олігоамніону слід виконувати часте ультразвукове дослідження. Хворі і лікарі повинні розуміти, що олігогідроамніон може не виникнути навіть після тривалого необоротного ушкодження. Якщо олігогідроамніондіагностовано, застосування квінаприлу слід припинити, лікування ним може бути продовжено лише за умови, що він застосовується для збереження життя матері.
Інший потенційний ризик для плода і новонародженого при застосуванні інгібіторів АПФ становить затримка внутрішньо утробного росту, недоношеність і незрощення артеріальної протоки; можливо також настання смерті плоду. Однак залишається невідомим, що спричинює розвиток таких побічних проявів– застосування препарату чи супутні захворювання матері. Невідомо також, який фактор у першому триместрі може спричинити пошкодження плоду.
Немовлят, які in utero зазнали впливу інгібіторівАПФ, слід ретельно спостерігати на наявність гіпотензії, олігурії ігіперкаліємії. Якщо має місце олігурія, слід звернути увагу на підтримку артеріального тиску і ниркової перфузії.
Тіазиди здатні проникати крізь плацентарний бар’єр. Нетератогенний вплив на плід може мати прояви жовтухи плоду або новонародженого, тромбоцит опенії, також можуть спостерігатися інші побічні прояви, що мають місце у дорослих.
Адекватні і добре контрольовані дослідження застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду вагітними не проводилися.
Лактація. Інгібітори АПФ, включаючи квінаприл, в обмеженій кількості виділяються із жіночим молоком. Тіазид також виявляється у грудному молоці. Оскільки існує ризик серйозних побічних проявів у немовлят, яківигодовуються груддю, слід прийняти рішення або про припинення застосуванняквінаприлу/гідрохлортіазиду, або про припинення вигодовування. Рішення повинногрунтуватися на важливості лікування препаратом матері.
Вплив на здатність керувати автомобілем і користуватися технікою.
Здатність керувати механізмами або автомобілем можебути порушеною, особливо на початку застосування квінаприлу/гідрохлортіазиду.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Тетрациклін і інші препарати, що взаємодіють з магнезією. Застосування тетрацикліну разом з квінаприлом зменшує абсорбцію тетрацикліну у хворих приблизно на 28-37%. Зменшена абсорбція зумовлена присутністю карбонату магнію як наповнювача у препараті. Слід мати на увазі можливість такої взаємодії при одночасному призначенніквінаприлу/гідрохлортіазиду і тетрацикліну або з іншими препаратами, що реагують з магнієм.
Літій. Звичайно літій не застосовують разом здіуретиками. Сечогінні засоби зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик токсичного впливу літію. Збільшення концентрації літію в сироватці ісимптоми отруєння літієм як результат втрати натрію під дієюквінаприлу/гідрохлортіазиду зустрічалися у хворих, які одночасно застосовували літій та інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту. При застосуванніквінаприлу/гідрохлортіазиду ризик літієвої інтоксикації може збільшуватися. Одночасне застосування цих препаратів повинно проводитися з обережністю; рекомендовано частий контроль рівнів літію у сироватці крові. Супутнє застосування діуретика може збільшити ризик літієвої токсичності.
Інші препарати. При застосуванні квінаприлу з пропранололом, гідрохлортіазидом, дигоксином або циметидином не спостерігалося ніяких клінічно важливих фармакокінетичних взаємодій.
Антикоагулянт ний ефект одноразової дози варфарину (оцінений за протромбіновим часом) суттєво не змінився при одночасному введенніквінаприлу двічі на день.
Одночасне застосування з ті азидними діуретиками
Алкоголь, барбітурати або наркотики: може виникнути ортостатичнагіпотензія.
Протидіабетичні засоби (пероральні гіпоглікемічнізасоби та інсулін): можлива необхідність збільшення дози протидіабетичнихзасобів.
Інші антигіпертензивні засоби: адитивний ефект або потенціювання.
Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон: збільшення втрати електролітів, особливо – гіпокаліємія.
Пресорні аміни (наприклад норепінефрин): можливо зменшення відповіді на застосування цих препаратів, але недостатнє, щоб бути причиною їх незастосування.
Недеполяризуючі міо релаксанти (наприкладтубо курарин): можливо збільшення відповіді на застосування міо релаксантів.
Не стероїдні протизапальні засоби: у деяких хворих застосування не стероїдних протизапальних засобів може зменшувати діуретичну, натрійуретичну і антигіпертензивну дію петльових, калій зберігаючих і тіазиднихдіуретиків. Тому при одночасному застосуванні квінаприлу/гідрохлортіазиду іне стероїдних протизапальних засобів хворі потребують ретельного нагляду для отримання бажаного ефекту від застосування Аккузиду®.
Препарати, які підвищують калій у сироватці крові. Квінаприл є інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту і здатний зменшувати рівень альдостерону, який у свою чергу може спричинити затримку калію. Тому одночасне застосування квінаприлу і препаратів калію або препаратів, що містять солі калію, повинно бути обережним, з відповідним контролем концентрації каліяв сироватці (додаткова інформація наведена в розділі “Особливості застосування”). Оскільки до складу Аккузиду® входить діуретик, додаткове застосування калій зберігаючих діуретиків не рекомендовано.
Аніонообмінні смоли: всмоктування гідрохлортіазидупогіршується під впливом аніонообмінних смол, таких як холестирамін іхолестипол. Одне застосування аніонообмінної смоли зв’язує гідрохлортіазид ізменшує його всмоктування із травного тракту до 85% і 43% відповідно.
Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці при температурі 15 – 25°С.
Термін придатності - 3 роки.

Написати відгук


Ваше Ім’я:


Ваш відгук: Примітка:HTML теги не дозволені! Використовуйте звичайний текст.

Рейтинг Погано           Добре

Введіть код, вказаний на зображенні: