Амприл ХД (Ampril HD) 5 мг/25 мг, 30 таблеток

Амприл (Ampril)
 

Склад:
діюча речовина: раміприл;
1 таблетка містить раміприлу 1,25 мг, або 2,5 мг, або 5 мг, або 10 мг;
допоміжні речовини: таблетки по 1,25 мг і 10 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат,  натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат;
таблетки по 2,5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, Pigment Blend PB 22886 Yellow (містить лактози моногідрат, заліза оксид жовтий (Е 172));
таблетки по 5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, Pigment blend PB 24899 Pink (містить лактози моногідрат, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).
Лікарська форма. Таблетки.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензивну систему. Інгібітори АПФ. Раміприл. Код АТС С09А А05.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування, в тому числі у складі комплексної терапії:
– артеріальної гіпертензії;
– застійної серцевої недостатності;
– хворих з клінічними ознаками хронічної серцевої недостатності у перші кілька днів після гострого інфаркту міокарда;
– діабетичної або недіабетичної нефропатії.
Зменшення ризику інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим ризиком серцево-судинних захворювань, у тому числі з ішемічною хворобою серця (незалежно від наявності інфаркту міокарда в анамнезі), інсультом та захворюванням периферичних артерій.
Протипоказання.
– Підвищена чутливість до раміприлу або до будь-якого іншого компонента препарату, а також до інших інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту;
– наявність ангіоневротичного набряку в анамнезі;
– стеноз ниркової артерії (двобічний або стеноз артерії єдиної нирки);
– гіпотензивні або гемодинамічно нестабільні стани;
– первинний гіперальдостеронізм.
Слід уникати застосування Амприлу або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.
Таким чином, при прийомі Амприлу не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням полі(акрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних) мембран з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛНГ (ліпопротеїнів низької густини) із застосуванням декстрану сульфату.
Спосіб застосування та дози.
Дозування і тривалість лікування залежать від стану хворого, потреби та можливого застосування інших ліків, і тому це визначають індивідуально.
Лікування артеріальної гіпертензії. Рекомендована початкова доза раміприлу для пацієнтів, які не приймають діуретики і в яких немає серцевої недостатності,  становить 2,5 мг 1 раз на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу можна збільшувати вдвічі через кожні 2-3 тижні. Звичайна підтримуюча доза становить від 2,5 до 5 мг щодня, а максимальна добова доза – 10 мг.
Якщо пацієнт приймає діуретик, то його потрібно при можливості відмінити або принаймні зменшити дозу за 2-3 дні до початку лікування раміприлом.
Початкова доза раміприлу для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які попередньо приймали сечогінний засіб до початку лікування, а також для пацієнтів  з артеріальною гіпертензією і серцевою недостатністю з порушенням функції нирок або без нього становить 1,25 мг 1 раз на добу. Лікування розпочинають у лікарні під ретельним  медичним наглядом.
Лікування застійної серцевої недостатності. Рекомендована початкова доза раміприлу для пацієнтів зі стабільним станом, які приймають діуретики, становить 1,25 мг 1 раз  на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу можна збільшувати вдвічі через кожні 1-2 тижні. Якщо потрібна доза становить 2,5 мг раміприлу або вище, її можна приймати у вигляді одноразової дози або розподілити на два прийоми. Максимальна добова доза становить 10 мг.
Якщо пацієнт приймає діуретик у великій дозі, то цю дозу необхідно зменшити перед початком лікування раміприлом.
Лікування після інфаркту міокарда. Лікування раміприлом можна розпочинати тільки у лікарні у період між третім і десятим днем після інфаркту. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг двічі на добу (вранці і ввечері), а через 2 дні дозу збільшують до 5 мг двічі на добу (вранці і ввечері). Звичайна підтримуюча доза раміприлу становить від   2,5 до 5 мг двічі на добу.
Якщо пацієнт не переносить цю початкову дозу (наприклад, виникає гіпотензія), то її необхідно зменшити до 1,25 мг двічі на добу. Через 2 дні цю дозу можна знову збільшити до 2,5 мг двічі на добу, а через кожні 1-3 дні можна збільшити дозу до 5 мг двічі на добу. Максимальна добова доза становить 10 мг.
Якщо пацієнт не переносить збільшення дози до 2,5 мг двічі на добу, то лікування раміприлом необхідно припинити.
Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь IV за класифікацією NYHA - Нью-йоркської серцевої асоціації) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено лікувати таких пацієнтів цим засобом, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної добової дози (1,25 мг раміприлу 1 раз на добу) і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.
Лікування діабетичної або недіабетичної нефропатії. Рекомендована початкова доза становить 1,25 мг 1 раз на добу. Цю дозу потрібно збільшувати до 5 мг 1 раз на добу через кожні 2-3 тижні залежно від переносимості препарату. Максимальна добова доза становить  5 мг 1 раз на добу.
Зменшення ризику інфаркту міокарда, інсульту та серцево-судинної смертності. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу необхідно поступово збільшувати. Рекомендовано збільшити дозу вдвічі протягом першого тижня лікування, а ще через 2-3 тижні збільшити дозу до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.
У ході контрольованих клінічних досліджень застосування дози понад 10 мг раміприлу 1 раз на добу вивчалося недостатньо.
Дозування при порушенні функції нирок. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну > 0,5 мл/с (30 мл/хв) не потрібно зменшувати дозу. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну < 0,5 мл/с (30 мл/хв) початкова доза має становити 1,25 мг, а максимальна добова доза – 5 мг.
Дозування при порушенні функції печінки. Початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу, а максимальна добова доза – 2,5 мг.
Особливо ретельного контролю потребують пацієнти літнього віку (старші 65 років), хворі, які приймають сечогінні засоби, пацієнти з серцевою недостатністю та з порушенням функції нирок або печінки. Доза раміприлу має бути відкоригована відповідно до бажаного зниження артеріального тиску. Рекомендована  початкова доза становить 1,25 мг раміприлу 1 раз на добу.
Таблетку необхідно ковтати цілою, запиваючи достатньою кількістю рідини (приблизно ½ склянки). Таблетки не слід жувати або подрібнювати. Таблетки можна приймати до, під час або після їжі.
Побічні реакції.
Порушення з боку серцево-судинної системи.
Тахікардія, периферичні набряки, припливи крові до обличчя, відчуття серцебиття, порушення ортостатичної регуляції, стенокардія, серцеві аритмії, тяжка артеріальна гіпотензія, ішемія міокарда або головного мозку, інфаркт міокарда, короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, спричинених стенозом судин, прискорення або посилення проявів феномену Рейно.
Порушення з боку нервової системи.  
Головний біль, порушення рівноваги, слабкість, сонливість, запаморочення або уповільнення реакції, стомлюваність, нервова збудливість, депресія, пригнічений настрій, тремор, неспокій, розлади сну, сплутаність свідомості, відчуття тривоги, непритомність, парестезії.
Порушення з боку органа зору.
Порушення зору.
Порушення з боку органа слуху.
Дзвін у вухах, розлади слуху.
Порушення з боку сечовидільної системи.    
Підвищення рівня сечовини і креатиніну у сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків), погіршення функції нирок, підвищення концентрації калію у сироватці крові, зниження рівня натрію, а також посилення вже існуючої проїнурії (незважаючи на те, що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують) або збільшення кількості сечі (у зв’язку з поліпшенням серцевої діяльності).
У поодиноких випадках порушення функції нирок можуть прогресувати.
Порушення з боку дихальної системи.
Сухий (непродуктивний) лоскотливий кашель (кашель часто погіршується вночі й під час відпочинку (наприклад, у положенні лежачи), та частіше трапляється у жінок і в осіб, які не палять), закладеність носа, синусит, бронхіт, бронхоспазм і диспное.
Порушення з боку імунної системи, шкіри та підшкірної клітковини.
Ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк, спричинений інгібіторами АПФ, частіше виникає у хворих негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас), тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції, висипання, свербіж, кропив’янка, макулопапулярні висипання, пухирчатка, загострення псоріазу, псоріазоморфна, пемфігоїдна чи лихеноїдна екзантема та енантема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, оніхолізис або фоточутливість.
Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анфілактоїдних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшується. Вважається, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.
Порушення з боку травного тракту та гепатобіліарної системи.  
Нудота, підвищення сироваткових рівнів ферментів печінки та/або білірубіну, холестатична жовтяниця, сухість у роті, глосит, запальні реакції у ротовій порожнині і травному тракті, відчуття дискомфорту у черевній порожнині, біль у шлунку (включаючи біль, подібний до того, що виникає при гастриті), розлади травлення, диспепсія, запор, діарея, блювання і підвищення ферментів підшлункової залози, панкреатит, ушкодження печінки (включаючи гостру печінкову недостатність), гепатит, кишкова непрохідність.
Порушення з боку крові та лімфатичної системи.
Зменшення кількості червоних кровяних тілець і гемоглобіну, кількості білих кровяних тілець і тромбоцитів, агранулоцитоз, панцитопенія і пригнічення кісткового мозку.
Можливі ознаки агранулоцитозу - гарячка, збільшення лімфатичних вузлів і запалення глотки. Ознаками тенденції до кровотечі через тромбоцитопенію можуть бути петехія, а також пурпура або кровотеча з ясен, яку тяжко зупинити.
Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з порушеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад,червоний вовчак або склеродермію), або у тих, хто застосовує інші препарати, які можуть спричинити зміни у складі крові.
У поодиноких випадках може розвиватися гемолітична анемія.  
Інші ефекти.
Кон’юнктивіт, спазми м’язів, зниження лібідо, втрата апетиту, порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад, металевий присмак у роті) або часткова, іноді повна  втрата відчуття смаку, підвищена втомлюваність, тимчасова еректильна дисфункція, підвищене потовиділення.
У поодиноких випадках спостерігаються васкуліт, міалгія, артралгія, підвищення температури тіла, гарячка і еозинофілія, а також зростання титрів антиядерних антитіл.                              
Передозування.
Передозування може спричинити надмірну периферичну вазодилатацію (що супроводжується вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення електролітного балансу та ниркову недостатність.
При появі гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення, голову покласти на низьку подушку, а ноги підняти. При необхідності рекомендується збільшити об’єм плазми вливанням 0,9 % розчину натрію хлориду. Після прийому великої кількості таблеток рекомендується провести промивання шлунка і ввести адсорбенти і сульфат натрію (у  перші   30 хв, якщо це можливо). Необхідно ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. При гіпотензії, крім компенсації об'єму і солей, можна ввести агоніст a1-адренергічних рецепторів (наприклад, норадреналін, допамін) і ангіотензину II (ангіотензину амід).  
Ефективність діалізу при лікуванні інтоксикації не була доведена.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування інгібіторів АПФ протипиказане протягом вагітності. У випадку, коли підтверджено вагітність, лікування Амприлом слід негайно припинити та якнайшвидше перейти на альтернативний терапевтичний засіб.
Епідеміологічні висновки відносно ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними; однак не можна виключати невеликого підвищення ризику. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не вважається важливим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування під час вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити, та, якщо це можливо, слід розпочати альтернативну терапію. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію).
Якщо необхідне застосування інгібіторів АПФ у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона та черепа ембріона.
Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно перевіряти на предмет артеріальної гіпотензії.
Дослідження на тваринах показали, що раміприл потрапляє у грудне молоко. Оскільки не відомо, чи потрапляє раміприл у грудне молоко людини, застосування препарату протипоказане під час годування груддю.
Діти.
Застосування раміприлу дітям не вивчалось, тому цей препарат не рекомендується застосовувати при їх лікуванні.
Особливості застосування.  
Ангіоневротичний набряк
У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. У випадку виникнення ангіоневротичного набряку лікування раміприлом слід негайно припинити. Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), одночасно з контролем ЕКГ та артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум, і виписувати його можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть.
У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами AПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювання).
Застереження
На початку лікування необхідно перевіряти функцію нирок. Спостереження за функцією нирок необхідно здійснювати під час лікування, особливо у пацієнтів з порушенням функціональної активності нирок, з серцевою недостатністю, двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також у пацієнтів, яким провели трансплантацію нирки.
Ризик появи реакцій підвищеної чутливості, алергічних (анафілактичних) реакцій збільшується у пацієнтів, яким разом з лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту проводиться гемодіаліз при застосуванні поліакрилонітрилових мембран.
Якщо потрібен гемодіаліз, пацієнта спочатку необхідно перевести на препарат з іншої групи, який показаний для даної нозології, або необхідно застосовувати інший тип мембран у діалізаторі.
Подібні реакції спостерігались протягом лікування за допомогою аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, тому цей метод лікування не рекомендується застосовувати пацієнтам, які приймають інгібітори ангіотензин-перетворювального ферменту.
Протягом лікування раміприлом збільшення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові може також відбуватись і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, особливо якщо вони одночасно приймають діуретики. У такому разі лікування можна продовжувати при введенні меншої дози раміприлу або припинити застосування цього препарату. У пацієнтів з порушеною функцією нирок збільшується ризик розвитку гіперкаліємії.
У пацієнтів з порушеною функцією печінки метаболізм раміприлу та утворення активного метаболіту може уповільнюватись через зменшення активності печінкових естераз. Тому лікування таких хворих можна розпочинати лише під ретельним медичним наглядом.
Після початку застосування раміприлу пацієнтами з неускладненою гіпертензією  іноді може розвиватися симптоматична гіпотензія.
Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи
При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і сильного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначаються вперше або вперше у більш високій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску доти, доки існує можливість його різкого зниження.
Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема:
– у пацієнтів з тяжкою, і особливо злоякісною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
– у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
– у пацієнтів з гемодинамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка (наприклад, через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
– у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;
– у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення приймання або зниження дози діуретика не можливі, на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд;
– у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі у результаті незадовільного споживання рідини або солі, або, наприклад, через діарею, блювання або надмірне потовиділення, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).
Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об’ємного перенавантаження). При клінічно значущих станах лікування Амприлом можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.
Пацієнти з хворобами печінки
У пацієнтів з погіршеною функцією печінки відповідь на лікування Амприлом може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом, активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.
Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску підпадають під особливий ризик
Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.
Особи літнього віку
В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку їхнього лікування рекомендується оцінка ниркової функції.
Моніторинг ниркової функції
Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:
– серцевою недостатністю;
– вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим однобічним стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про одностороннє погіршення функції нирок;
– погіршенням функції нирок;
– трансплантованою ниркою.
Моніторинг балансу електролітів
Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Частіший моніторинг рівня калію в сироватці крові потрібен пацієнтам із порушеною нирковою функцією.
Гематологічний моніторинг
Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кров’яних тілець з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Більш частий моніторинг рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів із порушенням ниркової функції, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад, системний червоний вовчак чи склеродермію) або тих, хто лікувався іншими препаратами, які можуть спричиняти зміни картини крові.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Деякі побічні ефекти (певні симптоми зниження артеріального тиску, наприклад, запаморочення або вертиго) можуть впливати на здатність керувати автомобілем або роботу з іншими механічними засобами. Пацієнтам необхідно порадити, щоб вони не сідали за кермо і не працювали з небезпечними механічними засобами, поки не переконаються у тому, що вони нормально реагують на лікування.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.  
При одночасному введенні раміприлу та інших антигіпертензивних засобів (наприклад, діуретиків) або інших препаратів, які знижують артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики), може посилюватись гіпотензивний ефект раміприлу. У пацієнтів, які отримують діуретики, необхідно контролювати рівень натрію у сироватці крові.
При одночасному застосуванні раміприлу і препаратів калію або калійзберігаючих діуретиків може виникати гіперкаліємія. Тому при паралельному застосуванні цих препаратів необхідно ретельно контролювати рівень калію у сироватці крові.
Вазопресорні симпатоміметики (наприклад, адреналін, норадреналін) можуть зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу, тому при одночасному застосуванні цих препаратів необхідно з особливою ретельністю контролювати артеріальний тиск.
Одночасне введення раміприлу і алопуринолу, імунодепресантів, кортикостероїдів, прокаїнаміду, цитостатиків або інших препаратів, здатних змінювати показники крові, збільшує вірогідність змін показників крові.
Інші інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту можуть зменшувати виділення літію і тим самим призводити до підвищення його рівня у сироватці крові з ризиком виникнення проявів токсичності. Тому при супутньому застосуванні препарату літію та раміприлу необхідно контролювати рівень літію.
Інгібітори ангіотензин-перетворювального ферменту можуть посилювати ефект антидіабетичних засобів (наприклад, інсуліну або похідних сульфонілсечовини), що може в окремих випадках спричинити гіпоглікемію. Тому на початку такого супутнього лікування необхідно з особливою ретельністю контролювати рівень цукру в крові.
Одночасне застосування раміприлу і деяких нестероїдних протизапальних препаратів (наприклад, ацетилсаліцилової кислоти або індометацину) може зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу. Крім того, паралельне  введення цих препаратів може викликати гіперкаліємію та збільшити ризик порушення функції нирок.
Одночасне введення раміприлу і гепарину може спричинити гіперкаліємію.
Фармакологічні властивості.  
Фармакодинаміка.
Раміприл належить до проліків, після всмоктування він розкладається у печінці з утворенням раміприлату. Раміприлат – це потужний інгібітор ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) тривалої дії. АПФ каталізує перетворення ангіотензину I у судинозвужувальну речовину – ангіотензин II. АПФ є аналогом кінінази – ферменту, який є каталізатором розкладу брадикініну. Гальмування активності АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II, підвищення активності реніну у плазмі крові, посилення дії брадикініну і до зниження секреції альдостерону. Останнє може зумовити збільшення рівня калію у сироватці крові.
У пацієнтів з гіпертензією антигіпертензивна та гемодинамічна дія раміприлу зумовлена розширенням стійких судин і зниженням загального периферичного опору судин, у результаті чого поступово зменшується артеріальний тиск. Частота серцевих скорочень здебільшого не змінюється. Протягом тривалого лікування відбувається зменшення гіпертрофії лівого шлуночка без впливу на функцію серця. Гіпотензивна дія після прийому одноразової дози проявляється через 1-2 години після введення, досягає максимуму в межах 3-6 годин і триває зазвичай протягом 24 годин. Раміприл є також ефективним препаратом для лікування застійної серцевої недостатності. У пацієнтів з клінічними ознаками хронічної серцевої недостатності після гострого інфаркту міокарда він зменшує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності до тяжкої або стійкої серцевої недостатності і зменшує частоту госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.
Згідно з опублікованими даними, раміприл значно зменшує частоту інфаркту міокарда, інсульту та знижує смертність від серцево-судинних захворювань у пацієнтів з підвищеним ризиком у зв’язку з серцево-судинними захворюваннями (наприклад, активна стадія ішемічої хвороби серця, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або через цукровий діабет, у кого є принаймні один додатковий фактор ризику (мікроальбумінурія, гіпертензія, підвищення загального рівня холестерину, низький рівень ліпопротеїдів високої щільності, паління). Препарат також знижує загальну смертність і потребу у проведенні реваскуляризації та затримує початок і прогресування застійної серцевої недостатності. У хворих на діабет, а також інших пацієнтів раміприл значно знижує вірогідність мікроальбумінурії та ризик розвинення нефропатії.
Фармакокінетика.
Раміприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Абсорбція становить 50-60 % і не залежить від їжі. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається протягом 1 години. Період напіввиведення раміприлу становить 1 годину.
Раміприл метаболізується у печінці. Основним метаболітом є раміприлат, потужність якого як інгібітора АПФ у 6 разів більша порівняно з раміприлом. Крім раміприлату були також виявлені неактивні метаболіти (дикетопіперазиновий ефір та дикетопіперазинова кислота, а також сполуки).
Максимальна концентрація раміприлату в сироватці крові досягається через 2-4 години після введення, постійна концентрація у сироватці досягається через 4 дні.
Приблизно 73 % раміприлу і 56 % раміприлату зв’язуються з білками сироватки крові.
Раміприл і раміприлат в основному виводяться із сечею (приблизно 60 %), переважно у вигляді метаболітів, і менш ніж 2 % від введеної дози виводиться у вигляді незміненого раміприлу.
Раміприлат виводиться у кілька стадій. Після введення раміприлу у терапевтичній дозі кінцевий період напіввиведення становить від 13 до 17 годин.
Дослідження на тваринах показали, що цей препарат проникає  в грудне молоко.
Дослідження серед здорових добровольців віком від 65 до 76 років показали, що кінетика раміприлу та раміприлату у цій категорії така ж сама, що й серед молодих здорових добровольців.
У пацієнтів з нирковою недостатністю виділення раміприлу, раміприлату та їх метаболітів уповільнюється, тому дозування раміприлу необхідно коригувати залежно від функції нирок (див. «Спосіб застосування та дози»).
У пацієнтів з печінковою недостатністю (можливо, через зниження активності печінкових естераз) метаболічне перетворення раміприлу у раміприлат може уповільнитись, а концентрації раміприлу у сироватці крові – підвищитись.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 1,25 мг – овальні, плоскі таблетки без оболонки, білого або майже білого кольору;
таблетки по 2,5 мг – овальні, плоскі таблетки без оболонки, жовтого кольору;
таблетки по 5 мг – овальні, плоскі таблетки  без оболонки, рожевого кольору;
таблетки по 10 мг – овальні, плоскі таблетки без оболонки, білого або майже білого кольору.
Термін придатності. Таблетки по 1,25 мг – 2 роки.
Таблетки по 2,5 мг, 5 мг і 10 мг – 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати при  температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Написати відгук