Жавлор (Javlor) 25 мг/мл по 2 мл (50 мг), 1 флакон

Жавлор (Javlor)

Клініко-фармакологічна група: Протипухлинний препарат. Алкалоїд
Фармако-терапевтична група: Протипухлинні засоби; алкалоїди рослинного походження та інші природні речовини; алкалоїди барвінку та їх аналоги
Фармакологічна дія
Протипухлинний засіб, похідний вінкаалкалоїду. Вінфлунін зв'язується з тубуліном або біля місць зв'язування вінкаалкалоїдів, інгібуючи їх полімеризацію в мікротрубочки, що призводить до придушення безперервного процесу, руйнування мікротубулярної динаміки, зупинки мітозу і до апоптозу. У дослідженнях in vivo вінфлунін виявляє значну протипухлинну активність щодо широкого спектру людських ксенотрансплантатів у мишей, збільшує виживання тварин та інгібує зростання пухлини.
Фармакокінетика
Фармакокінетика вінфлуніну має лінійний характер у діапазоні доз від 30 мг/м2 до 400 мг/м2 у пацієнтів з раком. AUC вінфлуніна значною мірою корелює з тяжкістю лейкопенії, нейтропенії та слабкості. Термінальний Vd становить близько 35 л/кг, що передбачає інтенсивний розподіл тканини. Усі метаболіти утворюються за участю ізоферменту CYP3A4, за винятком 4-О-деацетилвінфлуніна – це єдиний активний та основний метаболіт, який утворюється шляхом за участю естераз. Вінфлунін помірно зв'язується з білками плазми у людини (67.2±1.1%). Виводиться мультиекспоненційно, термінальний T1/2 становить близько 40 год. Основний метаболіт повільно утворюється і повільно виводиться, T1/2 – близько 120 год. Вінфлунін та його метаболіт виводяться головним чином з калом (2/3) та сечею (1/3). Загальний плазмовий кліренс – 40 л/год. У пацієнтів зі зниженим КК зменшується кліренс вінфлуніна.
Показання до активних речовин препарату Жавлор
Як монотерапія для лікування прогресуючої або метастатичної уротеліальної карциноми (перехідно-клітинний рак) сечового міхура при неефективності попередньої хіміотерапії препаратами платини.
Ефективність та безпека вінфлуніну не вивчена у пацієнтів із показником загального стану ≥2 (за шкалою оцінки загального стану WHO/ECOG).
Режим дозування
Перед початком курсу лікування слід провести розгорнутий аналіз клітинного складу крові з визначенням абсолютної кількості нейтрофілів (АГН), тромбоцитів та гемоглобіну, т.к. нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія є частими побічними реакціями при застосуванні вінфлуніну.
Рекомендована доза становить 320 мг/м2 у вигляді 20-хвилинної внутрішньовенної інфузії кожні 3 тижні.
Якщо показник загального стану за шкалою WHO/ECOG становить 1 або 0 і є поширення процесу на тазові органи, лікування слід починати з дози 280 мг/м2. За відсутності гематологічної токсичності протягом першого курсу, порушень, зумовлених терапією, або необхідністю зменшення дози, ця доза може бути збільшена до 320 мг/м2 кожні 3 тижні за наступних циклів.
Для профілактики запору рекомендуються проносні засоби, дієта, включаючи прийом води всередину, з 1 до 5-7 днів після введення вінфлунину.
При розвитку неприйнятного ступеня токсичності слід відкласти чергову інфузію до відновлення гематологічних показників, провести корекцію дози або припинити застосування вінфлуніну.
Пацієнтам з порушеннями функції печінки класу А та вище за шкалою Чайлд-Пью, з протромбіновим часом ≥ 60%, значенням білірубіну ≥1.5 ВГН, трансаміназ > ВГН та/або ГГТ > 5 ВГН потрібна відповідна корекція режиму дозування.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок КК ≤ 60 мл/хв потрібна корекція режиму дозування.
Пацієнтам похилого віку ≥75 років потрібна корекція режиму дозування.
Даних про застосування в педіатрії немає.
Побічна дія
Визначення частоти побічних реакцій: дуже часто (≥1/10); часто (≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (≥ 1/10 000 до < 1/1,000); дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (неможливо оцінити за наявними даними).
Побічні ефекти у пацієнтів із перехідно-клітинним раком сечового міхура
Інфекції: часто – інфекції, пов'язані з нейтропенією; нечасто – вірусні, бактеріальні, грибкові інфекції.
З боку системи кровотворення: дуже часто – нейтропенія, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія; часто – фебрильна нейтропенія.
З боку імунної системи: реакція підвищеної чутливості.
З боку обміну речовин: часто – гіпонатріємія, анорексія, зменшення маси тіла; часто – дегідратація; Нечасто - збільшення маси тіла.
З боку нервової системи: часто – периферична сенсорна нейропатія, безсоння, синкопе, головний біль, запаморочення, головний біль, дисгевзія, невралгія, нейропатія; нечасто – периферична моторна нейропатія; рідко – синдром задньої оборотної енцефалопатії.
З боку органів чуття: часто – біль у вухах; нечасто – порушення зору, вертиго, шум у вухах.
Серцево-судинна система: часто – тахікардія, артеріальна гіпертензія, венозний тромбоз, артеріальна гіпотензія; Нечасто - ішемія міокарда, інфаркт міокарда.
З боку дихальної системи: часто – задишка, кашель; нечасто – гострий респіраторний дистрес-синдром, фаринго-ларингеальний біль.
З боку системи травлення: дуже часто – запор, біль у животі, нудота, блювання, стоматит, діарея; часто – ілеус, дисфагія, диспепсія; нечасто - одинофагія, шлункові порушення, езофагіт, порушення стану язика, підвищення активності трансаміназ.
З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – алопеція; часто – висипання, кропив'янка, свербіж, гіпергідроз; нечасто – сухість шкіри, еритема.
З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – міалгія; часто – м'язова слабкість, артралгія, біль у спині, біль у щелепі, біль у кінцівках, біль у кістках, м'язово-скелетний біль.
З боку сечовидільної системи: нечасто ниркова недостатність.
Загальні реакції: дуже часто – астенія, слабкість, пірексія; часто – біль у грудній клітці, озноб, біль, набряки.
Інші: частота невідома – біль у пухлини.
Побічні ефекти при застосуванні за всіма показаннями
З боку системи кровотворення: 50.2% – нейтропенія 3-4 ступеня; 10.4% – важка анемія; 3.5% – тромбоцитопенія; 5.3% - фебрильна нейтропенія (АЧН < 1000/мкл, лихоманка до 38.5 ° C невідомої етіології); 3.3% – інфекція при 3-4 ступені нейтропенії.
З боку системи травлення: 12% - важкий запор.
З боку нервової системи: 0.1% – периферична сенсорна невропатія 3 ступеня; у поодиноких випадках – синдром задньої оборотної енцефалопатії.
З боку серцево-судинної системи: 0.6% – ішемія або інфаркт міокарда (переважно у пацієнтів із попереднім захворюванням серцево-судинної системи); у поодиноких випадках – летальний наслідок внаслідок інфаркту міокарда та зупинки серця, пролонгування інтервалу QT.
З боку дихальної системи: 3.3% – диспное; у поодиноких випадках – бронхоспазм.
З боку ендокринної системи: у поодиноких випадках – синдром неадекватної секреції АДГ.
Протипоказання до застосування
Тяжка інфекція, перенесена протягом попередніх 2 тижнів; вихідне значення АЧН < 1500/мкл перед першою інфузією; вихідне значення АЧН < 1000/мкл перед наступними інфузіями; кількість тромбоцитів < 100000/мкл; лактація (грудне вигодовування); підвищена чутливість до вінфлуніну та інших вінкаалкалоїдів.
Застосування при вагітності та годуванні груддю
Даних щодо застосування вінфлуніну при вагітності немає. Вінфлунін не слід застосовувати при вагітності за винятком випадків нагальної потреби. Якщо вагітність настала під час лікування вінфлуніном, пацієнтку слід повідомити про ризик для плода та необхідність ретельного медичного контролю. Слід розглянути питання щодо проведення генетичної консультації. Генетична консультація також рекомендується за бажання мати дітей після терапії.
Чоловіки та жінки повинні користуватися адекватними методами контрацепції під час лікування та протягом 3 місяців після його закінчення.
Чоловікам рекомендується на початок лікування провести консервацію сперми, т.к. можлива незворотна інфертильність обумовлена терапією вінфлуніном.
Невідомо, чи виділяється вінфлунін із грудним молоком у людини. При необхідності застосування в період лактації грудне вигодовування слід припинити.
В експериментальних дослідженнях на тваринах показано ембріотоксичність і тератогенність вінфлуніну.
Особливі вказівки
Перед кожною інфузією вінфлуніну слід визначати клітинний склад крові, у т.ч. кількість тромбоцитів та АЧН, а також кількість гемоглобіну.
У пацієнтів із гематологічною токсичністю рекомендовану дозу слід зменшити.
Протягом курсу лікування – з 1 по 5-7 дні слід вживати заходів профілактики запорів: спеціальна дієта, рясне питво, споживання їжі з грубими волокнами, стимулюючі проносні або розм'якшувальні калові маси. Пацієнти з високим ризиком запорів (одночасне застосування опіатів, перитонеальна карцинома, великий об'єм живота, що передує великої операції на черевній порожнині) повинні отримувати осмотичні проносні з 1 по 7 дні введення вінфлуніну 1 раз на добу вранці перед сніданком. При запорі 2 ступеня потрібні проносні засоби протягом 5 днів і більше, при запорі 3 ступеня будь-якої тривалості потрібна корекція дози вінфлуніну.
При розвитку шлунково-кишкової токсичності 3 ступеня (за винятком нудоти або блювання) або мукозиту (2 ступінь протягом 5 днів або більше або 3 ступеня будь-якої тривалості) потрібна корекція режиму дозування.
Вінфлунін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з підвищеним ризиком подовження інтервалу QT (в т.ч. серцева застійна недостатність, вказівки в анамнезі на пролонгування інтервалу QT, гіпокаліємія). Не рекомендується одночасне застосування двох або більше препаратів, що пролонгують інтервал QT.
Слід особливо ретельно спостерігати за пацієнтами із вказівками в анамнезі на інфаркт міокарда, ІХС, стенокардію. При необхідності застосування у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями слід ретельно зважити на користь та ризик терапії. При розвитку ішемії міокарда на фоні терапії вінфлуніном його застосування слід припинити.
При підозрі на розвиток синдрому задньої оборотної енцефалопатії (СЗОЕ) слід контролювати артеріальний тиск, рекомендується проведення МРТ мозку. При розвитку симптомів СЗОЕ вінфлунін слід відмінити.
Лікарська взаємодія
У дослідженнях in vitro показано, що вінфлунін є субстратом Р-глікопротеїну, як і інші вінкаалкалоїди, але з нижчою спорідненістю. Тому ризик клінічно значуща взаємодія є малоймовірною.
Не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії у пацієнтів, які отримують вінфлунін у комбінації з доксорубіцином. Однак, застосування цієї комбінації було пов'язане з особливо підвищеним ризиком гематологічної токсичності.
При одночасному застосуванні кетоконазолу (400 мг внутрішньо 1 раз на добу протягом 8 днів) призводить до підвищення експозиції вінфлуніну та його метаболіту (4-О-деацетил-вінфлуніну) на 30% та 50% відповідно. Тому при одночасному застосуванні вінфлуніну та сильних інгібіторів CYP3A4 (таких як ритонавір, кетоконазол, ітраконазол та сік грейпфрута) або індукторів CYP3A4 (таких як рифампіцин та звіробій продірявлений) слід уникати, т.к. вони можуть збільшувати або зменшувати концентрації вінфлуніну та його метаболіту.
Слід уникати одночасного застосування вінфлуніну та інших препаратів, що пролонгують інтервал QT.
Спостерігалася фармакокінетична взаємодія між вінфлуніном і пегільованим/ліпосомальним доксорубіцином, що призводить до збільшення AUC вінфлуніну на 15-30% і 2-3-кратного зниження AUC доксорубіцину, при цьому концентрація доксорубіцинолу (метаболіту). Згідно з дослідженнями in vitro, такі зміни могли бути пов'язані з адсорбцією вінфлуніну на ліпосомах та модифікованого розподілу в крові обох компонентів. Тому необхідна обережність при одночасному застосуванні цих препаратів.
На підставі досліджень in vitro передбачається можлива взаємодія з паклітакселом та доцетакселом – невелике пригнічення метаболізму вінфлуніна.
При одночасному застосуванні опіоїдів можливе підвищення ризику запорів.

Умови зберігання. Зберігати при температурі 2−8 °C у холодильнику.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Написати відгук