Престанс (Prestance) 5 мг/5 мг, 30 таблеток

Престанс (Prestance)

Фармакотерапевтична група: комбінований гіпотензивний препарат (інгібітор АПФ + блокатор каналів повільно-кальцієві)
Група фармако-терапії: комбінований агент гіпотентин (інгібітор BMKK + ACE)
Фармакологічна дія
Комбінований препарат.
Фармакодинаміка
Периндопрол
Периндоприл - інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин II (інгібітор АПФ). ACF, або Kininaz II, - це екзопептидаза, яка здійснює як трансформацію ангіотензину I у вазоконструктор ангіотензину II, так і розпад брадикініну, який має вазодилатуючий ефект, до неактивної гептапептату.
Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє підвищення активності реніну в плазмі крові (за допомогою механізму "негативного зворотного зв'язку") та зменшення секреції альдостерону.
Оскільки ACF інактивує брадикінін, придушення АПФ супроводжується збільшенням активності як циркулюючої, так і тканинної системи Kallikrein-Kinin, тоді як система простагландинів також активується. Можливо, що цей ефект є частиною антигіпертензивного механізму інгібіторів АПФ, а також механізму розвитку певних побічних ефектів препаратів цього класу (наприклад, кашель).
Периндоприл має терапевтичний ефект завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібіторного впливу на АПФ in vitro.
Артеріальна гіпертензія
Периндоприл - препарат для лікування артеріальної гіпертензії будь -якої тяжкості. На тлі його застосування спостерігається зниження як систолічного, так і діастолічного артеріального тиску в "лежаному" та "стоячому" положенні.
Периндопріл знижує ОПС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни частоти серцевих скорочень.
Як правило, прийом периндопролу збільшує нирковий кровотік, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється.
Антигіпертензивний ефект препарату досягає максимуму 4-6 годин після одного введення та зберігається протягом 24 годин.
Антигіпертензивний ефект через 24 години після одного введення перорально становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження артеріального тиску досягається досить швидко.
Терапевтичний ефект виникає менше ніж за 1 місяць з початку терапії і не супроводжується тахіфілактикою. Відхилення від лікування не викликає ефекту "рикошета". Периндоприл має вазодилатуючий ефект, допомагає відновити еластичність великих артерій та структуру судинної стінки невеликих артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Стабільна ІХС
Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації.
Більшість пацієнтів отримали крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією.
Терапія периндоприлом третбутиламіном у дозі 8 мг 1 раз на добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику щодо комбінованої кінцевої точки на 1.9%, у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реіоголяру 2.2% проти групою плацебо.
Подвійна блокада РААС
Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II).
Проводилося клінічне дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі кардіоваскулярне або цереброваскулярне захворювання, або цукровий діабет 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією.
Дані досліджень не виявили значного позитивного впливу комбінованої терапії на виникнення ниркових та/або кардіоваскулярних подій та на показники смертності, тоді як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з монотерапією.
Зважаючи на схожі внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II.
Тому протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією.
Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.
Амлодипін
Механізм дії
Амлодипін – блокатор повільних кальцієвих каналів (БМКК), похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки.
Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не повністю встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох ефектів:
викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи ОПСС (постнавантаження). Оскільки ЧСС у своїй не змінюється, потреба міокарда в кисні знижується;
викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. Їх дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала, або варіантна стенокардія).
Клінічна ефективність та безпека
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні "стоячи" і "лежачи" протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої артеріальної гіпотензії нехарактерний.
У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, збільшує час до розвитку нападу стенокардії та до появи депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину під язик.
Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.
ІХС
Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС.
Серцева недостатність
Результати гемодинамічних досліджень, а також результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю II-IV ФК за класифікацією NYHA продемонстрували, що амлодипін не призводить до клінічного погіршення, ґрунтуючись на даних щодо переносимості фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка та клінічних симптомів.
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III-IV ФК за класифікацією NYHA, на фоні прийому дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ, було показано, що прийом амлодипіну не призводить до підвищення ризику смертності або смертності та захворюваності, пов'язаної із серцевою недостатністю.
Результати довгострокових досліджень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV ФК за класифікацією NYHA без клінічних симптомів ІХС або об'єктивних даних, що свідчать про наявність ІХС, на фоні прийому стабільних доз інгібіторів АПФ, серцевих глікозидів та діуретиків показали, що прийом амлодипіну не впливає показник смертності від серцево-судинних захворювань У цієї популяції пацієнтів застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням кількості повідомлень про розвиток набряку легень.
Профілактика інфаркту міокарда
Ефективність та безпека застосування амлодипіну в дозі 2.5-10 мг/добу, інгібітору АПФ лізиноприлу в дозі 10-40 мг/добу та тіазидного діуретика хлорталідону в дозі 12.5-25 мг/добу як препарату першої лінії вивчалась у пацієнтів з м'якою. АГ і, принаймні, одним із додаткових факторів ризику ІХС.
Не виявлено суттєвих відмінностей за основним критерієм оцінки (комбінований показник частоти летальних наслідків від ІХС та частота нефатальних інфарктів міокарда) між групами амлодипіну та хлорталідону. Частота розвитку серцевої недостатності у групі амлодипіну була суттєво вищою, ніж у групі хлорталідону – 10.2% та 7.7% відповідно. Не виявлено суттєвих відмінностей загальної частоти летальних наслідків у групі амлодипіну та хлорталідону.
Периндоприл, амлодипін
Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом та атенололу в комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з артеріальною гіпертензією і щонайменше 3 з додаткових факторів ризику була вивчена.
Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (в т.ч. безболевого) та летальних наслідків ІХС.
Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипіну/периндоприлу була на 10% нижчою, ніж у групі атенололу/бендрофлуметіазиду, проте ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипіну/периндоприлу відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).
Фармакокінетика
Величина абсорбції периндоприлу та амлодипіну при застосуванні даної комбінації істотно не відрізняється від такої при застосуванні активних речовин окремо.
Периндоприл
Всмоктування
При прийомі периндоприл швидко всмоктується, Cmax у плазмі крові досягається протягом 1 год. T1/2 периндоприлу з плазми крові становить 1 год.
Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% від загальної кількості прийнятого внутрішньо периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою.
Розподіл
Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від його дози. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить близько 20% і має дозозалежний характер.
Виведення
Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 годин, тому рівноважний стан досягається протягом 4 діб.
Особливі групи пацієнтів
Виведення периндоприлату сповільнене у літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Тому у цих груп пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові.
Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.
Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози.
Амлодипін
Всмоктування
Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Cmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%.
Розподіл
Vd – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язано з білками плазми.
Метаболізм та виведення
Кінцевий T1/2 амлодипіну з плазми становить 35-50 год, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози виводиться у незміненому вигляді та 60% – нирками у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу.
Особливі групи пацієнтів
Час від прийому препарату до досягнення Cmax амлодипіну не відрізняється у пацієнтів похилого та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку спостерігається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC.
Збільшення AUC та T1/2 у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи.
У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне збільшення T1/2.
Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів із печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення T1/2 та AUC приблизно на 40-60%.
Показання до активних речовин препарату Престанс®
артеріальна гіпертензія та/або ІХС: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.
Режим дозування
Всередині в одній дозі 1 раз/день бажано вранці перед їжею.
Доза цієї комбінації вибирається після раніше виконаних дози окремих компонентів - периндоприлу та амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або ішемічною хворобою серця.
У разі терапевтичної необхідності доза цієї комбінації може бути змінена або індивідуальний вибір доз окремих компонентів може бути здійснений спочатку.
Спеціальні групи пацієнтів
Екскреція периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів із нирковою недостатністю сповільнюється. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію в плазмі крові. Ця комбінація може бути використана у пацієнтів із СК ≥ 60 мл/хв.
Застосування у пацієнтів з KC <60 мл/хв. Такі пацієнти рекомендують індивідуальний відбір доз периндоприлу та амлодипіну. Амлодипін, який використовується в еквівалентних дозах, однаково добре переноситься пацієнтами, як старшими, так і молодшими пацієнтами. Режим дозування у пацієнтів похилого віку не потрібен, однак збільшення дози слід проводити обережно, що пов'язано з віковими змінами та збільшенням T1/2. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі крові не корелює зі ступенем тяжкості ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з тіла через діаліз.
Для пацієнтів із легкою або помірною печінковою недостатністю відбір дози повинен здійснюватися обережно. Рекомендується почати приймати препарат з низькими дозами. Пошук оптимальної початкової та допоміжної дози для пацієнтів з печінковою недостатністю слід проводити індивідуально, використовуючи препарати амлодипіну та периндоприлу в монотерапії. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів з важкою печінковою недостатністю не вивчається. Для таких пацієнтів прийом амлодипіну повинно починатися з найменшої дози та поступово збільшувати його.
Ця комбінація не повинна бути призначена дітям та підліткам до 18 років через відсутність даних про ефективність та безпеку використання периндоприлу та амлодипіну у цих групах пацієнтів як у вигляді монотерапії, так і у вигляді комбінованих терапія.
Побічна дія
а. Резюме безпеки
Найчастіші небажані реакції при прийнятті периндоприлу та амлодипіну у вигляді монотерапії: набряк, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), дисгевія (розлад смаку), парестезія, порушення зору (включаючи диплопію), дзвінки вух, Вертиго, серцебиття відчуття, «припливи» крові до шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (та симптоми, пов'язані з цим), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювота, диспепсія, зміна частоти та природи стілець, діарея, запор, свербіж шкіри, шкірна висип, екзантема, набряк у суглобах (набряк у районі щиколоток), м’язові спазми, збільшення втоми, астенії.
б. Список небажаних реакцій
Небажані реакції, перелічені нижче, відзначені під час клінічних досліджень та/або після використання в монотерапії з периндоприлом та амлодипіном, наведені у вигляді наступної градації: Дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); Дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі повідомлення; Непридатна частота (частота не може бути обчислена відповідно до наявних даних).
 

^*Оцінка частоти небажаних реакцій, виявлених спонтанними повідомленнями, проводилася на основі цих результатів клінічних досліджень.
Повідомлялося про розвиток неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SNSADG) із застосуванням суглобів з іншими інгібіторами АПФ. SNSADG можна вважати дуже рідкісним можливим ускладненням, пов’язаним з лікуванням інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл.
Протипоказання для використання
підвищена чутливість до активних речовин, до інших інгібіторів АПФ або похідних дигідропіридину;
підвищена чутливість до допоміжних речовин, що складають препарат;
Ангіонеоротичний набряк (набряк Квінке) - це історія (у тому числі на тлі інших інгібіторів ACE);
спадкова/ідіопатична ангіонемація;
виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки;
Важка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст.);
шок (включаючи кардіогенне);
Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, важкий стеноз рота аорти);
гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда;
ниркова недостатність (СК менше 60 мл/хв);
використання суглобів з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з діабетом та/або легким або важким порушенням функції нирок (SKF <60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні);
використання суглобів з антагоністами рецепторів ангіотензину II (ARA II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією;
використання суглобів із комбінованими препаратами, що містять сакубітрил/валсартан;
екстракорпоральна терапія, що призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями;
вагітність;
період грудного вигодовування;
Вік дітей до 18 років (ефективність та безпека не створені);
Спадкова непереносимість до галактози, дефіциту лактази та мальабсорбції глюкози-галактози.
Використання під час вагітності та грудного годування
Застосування вагітності та під час грудного вигодовування протипоказане. Необхідно оцінити важливість терапії для матері, щоб вирішити припинення грудного годування або скасування цієї комбінації.
Вагітність
Периндопрол
Застосування інгібіторів АПФ не рекомендується для використання в першому триместрі вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у триместерах вагітності II та III.
На даний момент не існує незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийнятті інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності. Однак незначне збільшення ризику порушень розвитку плоду не може бути виключено. При плануванні вагітності слід скасувати периндопріл, а інші гіпотензивні засоби, дозволені для використання під час вагітності, повинні бути призначені. У разі вагітності терапія повинна негайно припинити терапію інгібіторами АПФ і, якщо необхідно, призначити іншу терапію.
Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у триместерах вагітності II та III може призвести до порушення його розвитку (зменшення функції нирок, олігогідрамніона, уповільнення окостеніння кісток черепа) та розвиток ускладнень у новонародженому (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо пацієнт отримав інгібітори АПФ у триместерах вагітності II та III, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану черепа та функції нирок/дитячих нирок.
Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні бути ретельним медичним контролем через ризик артеріальної гіпотензії.
Амлодипін
Безпека амлодипіну не встановлюється під час вагітності.
В експериментальних дослідженнях на тваринах фтотоксичні та ембріотоксичні ефекти амлодипіну встановлюються, коли він використовується у високих дозах. Застосування під час вагітності можливе лише за відсутності безпечнішої альтернативи та коли захворювання несе більший ризик для матері та плоду.
Період грудного годування
Периндопрол
Через відсутність інформації щодо використання периндоприлу під час годування груддю внутрішньодоприл не рекомендується, бажано дотримуватися альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки під час годування груддю, особливо при годуванні новонароджених або передчасно дітей. Не існує даних щодо екскреції периндопролу з грудним молоком.
Амлодипін
Амлодипін виводиться з грудним молоком. Частка материнської дози, отриманої дитиною, оцінювалася з діапазоном інтернату від 3%до 7%, максимум -до 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий.
Слід прийняти рішення про продовження/припинення терапії або годування груддю, враховуючи переваги грудного вигодовування дитини та користь прийому амлодипіну для матері.
Фертильність
Периндопрол
Не було впливу периндопролу на репродуктивну функцію або народжуваність.
Амлодипін
У деяких пацієнтів, які отримують повільні блокатори кальцієвих каналів, в голові сперми були виявлені біохімічні зміни. Однак в даний час немає достатніх клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на народжуваність. У дослідженні щурів було виявлено небажаний вплив на народжуваність самців.
Застосування при порушеннях функції печінки
Слід бути обережними при призначенні препарату Престанс пацієнтам з печінковою недостатністю через відсутність рекомендацій щодо дозування препарату у таких пацієнтів.
Застосування при порушеннях функції нирок
Виведення периндоприлату у пацієнтів з нирковою недостатністю сповільнене. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Престанс може призначатися пацієнтам з КК ≥ 60 мл/хв. Престанс протипоказаний пацієнтам із КК < 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не корелює зі ступенем вираженості ниркової недостатності.
Застосування у дітей
Престанс не слід призначати дітям та підліткам до 18 років через відсутність даних про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у вигляді монотерапії, так і у вигляді комбінованої терапії.
Застосування у пацієнтів похилого віку
Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку сповільнене. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Престанс можна призначати пацієнтам з КК ≥ 60 мл/хв. Престанс протипоказаний пацієнтам із КК < 60 мл/хв.
Особливі вказівки
Особливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні до цієї комбінації.
Периндоприл
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк
При прийомі інгібіторів АПФ, зокрема. і периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватися антигістамінні засоби.
Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових зв'язок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів слід негайно ввести епінефрін (адреналін) підшкірно та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.
У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи.
У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою або блюванням, у деяких випадках, без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, ультразвукового дослідження чи момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника.
Спільне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил
Спільне застосування периндоприлу з комбінованими лікарськими засобами, що містять валсартан + сакубітрил, протипоказано, т.к. підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил, можливе не раніше ніж через 36 годин після останнього прийому периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше ніж через 36 годин після припинення прийому комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил. При сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами неприлізину (наприклад, рацекадотрилом) може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. У пацієнтів, які отримують периндоприл, перед початком лікування інгібіторами енкефалінази (наприклад, рацекадотрилом) необхідно провести ретельну оцінку співвідношення ризик/користування.
Спільне застосування з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсіролімусом)
При сумісному застосуванні з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) може підвищуватися ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з порушенням функції дихання або без нього).
Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ
У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації
Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах). У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі периндоприлу анафілактоїдна реакція виникала знову.
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія
Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. З особливою обережністю слід застосовувати периндоприл у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок.
У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі застосування периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, лихоманка).
Реноваскулярна гіпертензія
У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, що функціонує, на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатись вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці крові, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії.
Подвійна блокада РААС
Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) при сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, це слід проводити під строгим наглядом фахівця медичним контролем і за регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у крові та АТ.
Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.
Первинний гіперальдостеронізм
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до антигіпертензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому застосування периндоприлу у таких пацієнтів не рекомендується.
Артеріальна гіпотензія
Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у хворих зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блювоті, а також у пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії з високою активністю реніну. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію в сироватці крові під час терапії даною комбінацією.
Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.
У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення "лежачи на спині" з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення 0.9% розчину натрію хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому цієї комбінації. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено.
Мітральний стеноз, аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія
Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також у пацієнтів із мітральним стенозом.
Порушення функції нирок
Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК < 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний добір доз периндоприлу та амлодипіну. Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та креатиніну у сироватці крові.
У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення вмісту сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії обумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному застосуванні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок.
Печінкова недостатність
У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значного підвищення активності печінкових ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити застосування цієї комбінації та контролювати стан пацієнта.
Етнічні відмінності
У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк.
Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, можливо, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну.
Кашель
На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю.
Хірургічне втручання/загальна анестезія
У пацієнтів, яким планується проведення великих операцій або застосування засобів для анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити протягом доби до операції. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК.
Гіперкаліємія
Гіперкаліємія може розвиватися під час лікування інгібіторами АПФ, зокрема. та периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), спільне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, еплерен) , а також препаратів калію або калійвмісних замінників кухонної солі, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, котримоксазол). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків, замінників харчових солей, що містять калій, може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо необхідно спільне застосування периндоприлу та зазначених вище препаратів, лікування слід проводити з обережністю на фоні регулярного контролю вмісту калію у сироватці крові.
Пацієнти з цукровим діабетом
При застосуванні цієї комбінації у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові.
Амлодипін
Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлена.
Серцева недостатність
Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III та IV ФК за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. Блокатори повільних кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно обережно застосовувати у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності.
Печінкова недостатність
У пацієнтів з порушенням функції печінки T1/2 та AUC амлодипіну збільшується. Рекомендації щодо дозування амлодипіну не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану.
Пацієнти похилого віку
У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю.
Ниркова недостатність
Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу.
Периндоприл + амлодипін
Особливі вказівки щодо амлодипіну та периндоприлу відносяться і до комбінації даних активних речовин.
Спільне застосування цієї комбінації з препаратами літію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками, що містять калій, або дантроленом не рекомендується.
З обережністю
Стеноз ниркової артерії (в т.ч. двосторонній), єдина нирка, що функціонує, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїн агранулоцитозу), знижений ОЦК (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, серцевий, страмустина, калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, інгібіторів або індукторів ізоферменту CYP3A4, гіперкаліємія, хірургічне втручання/загальна анестезія, десен мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA, літній вік.
Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами
Хоча на фоні застосування даної комбінації будь-якого негативного впливу на здатність до керування автотранспортом або іншими складними механізмами не спостерігалося, внаслідок можливого надмірного зниження АТ, розвитку запаморочення, сонливості та інших побічних реакцій слід бути обережними в перелічених ситуаціях, особливо на початку лікування і при збільшення дози.
Лікарська взаємодія
Периндоприл
Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС в результаті одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС.
Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію
Деякі препарати можуть збільшити ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), нестероїдні протизапальні засоби, гепарини, імунодепресанти (такі як циклоспорин або такролімус), триметоприм та (сульфаметоксазол + тріметоприм). Комбінація цих препаратів збільшує ризик розвитку гіперкаліємії.
Спільне застосування протипоказане
Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен
Спільне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла). Зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок, серцево-судинної захворюваності та смертності.
Екстракорпоральна терапія
Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), або аферез ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїд. Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу антигіпертензивних препаратів.
Спільне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил
Спільне застосування периндоприлу з комбінацією валсартан + сакубітрил протипоказано, т.к. пригнічення неприлізину на фоні спільного застосування інгібітору АПФ може збільшити ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Застосування комбінації валсартан + сакубітрил, можливе не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози комбінації валсартан + сакубітрил.
Комбінації, що не рекомендуються до застосування
Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен
У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1.73 м2 площі поверхні тіла), підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності.
Поєднання терапії з інгібіторами АПФ та АРА II
За наявними літературними даними, у пацієнтів із встановленою атеросклеротичною хворобою, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней спільне застосування інгібіторів АПФ та АРА II призводить до збільшення частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (включаючи гостру). в порівнянні з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Застосування подвійної блокади РААС (наприклад, одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II) повинно бути обмежене поодинокими випадками із суворим контролем функції нирок, вмісту калію в плазмі та АТ.
Естрамустін
Спільне застосування може призвести до підвищення ризику розвитку побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк (набряк Квінке).
Ко-тримоксазол (сульфаметоксазол + триметоприм)
При сумісному застосуванні з котримоксазолом (сульфаметоксазол + триметоприм) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії.
Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид) та солі калію
Гіперкаліємія (з можливим летальним кінцем), особливо при порушенні функції нирок (адитивні ефекти, пов'язані з гіперкаліємією).
Поєднання периндоприлу із вищезазначеними лікарськими препаратами не рекомендується. Якщо, однак, спільне застосування показано, їх слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові.
Особливості застосування спіронолактону при хронічній серцевій недостатності описані далі за текстом (див. у підрозділі "Поєднання препаратів, що потребує особливої уваги").
Препарати літію
При сумісному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ повідомлялося про оборотне підвищення вмісту літію в плазмі крові та пов'язаних з цим токсичних ефектах (важких нейротоксичних ефектах). Спільне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. При необхідності проведення такої терапії потрібний регулярний контроль вмісту літію в плазмі крові.
Поєднання препаратів, що потребує особливої уваги
Гіпоглікемічні засоби (інсулін, похідні сульфонілсечовини)
Епідеміологічні дослідження показали, що спільне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні препарати) може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо аж до розвитку гіпоглікемії. Цей ефект найімовірніше можна спостерігати у перші тижні спільного застосування та у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Калійнесберігаючі діуретики
У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у пацієнтів з гіповолемією та/або зниженою концентрацією солей, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися надмірне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням.
При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з гіповолемією або зниженою концентрацією солей на фоні терапії діуретиками, діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітора АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим її збільшенням.
При застосуванні діуретиків у разі хронічної серцевої недостатності інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо, після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика.
У всіх випадках функцію нирок (концентрація креатиніну) слід контролювати протягом перших тижнів застосування інгібіторів АПФ.
Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон)
Застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12.5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ: при лікуванні хронічної серцевої недостатності II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка <40% у пацієнтів, які раніше отримували петлеві діуретики, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним результатом), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації препаратів.
Перед застосуванням цієї комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок.
Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію в крові: щотижня в перший місяць лікування та щомісяця у подальшому.
Рацекадотрил
На тлі прийому інгібіторів АПФ (в т.ч. периндоприлу) може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може підвищуватись при сумісному застосуванні з рацекадотрилом (препаратом, який застосовують для лікування гострої діареї).
Інгібітори mTOR (мішені рапаміцину ссавців) (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус)
При сумісному застосуванні з інгібіторами mTOR підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку.
НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу)
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) може спостерігатися послаблення антигіпертензивного ефекту. Спільне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призводити до збільшення ризику погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при застосуванні комбінації препарату та нестероїдних протизапальних засобів, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і періодично у процесі лікування.
Рекомбінантні тканинні активатори плазміногену (rtPA, алтеплаза)
Пацієнти, які отримували інгібітори АПФ та одержують алтеплазу для тромболітичної терапії при гострому ішемічному інсульті, можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку.
Поєднання препаратів, що потребує уваги
Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вілдагліптин)
При сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок зниження активності дипептидилпептидази IV (ДПП-IV) під дією гліптину.
Симпатоміметики
Можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.
Препарати золота
Повідомлялося про поодинокі випадки нітритоїдних реакцій (з такими симптомами, як гіперемія шкіри обличчя, нудота, блювання, артеріальна гіпотензія) у пацієнтів на тлі спільного застосування інгібіторів АПФ, у т.ч. периндоприлу та ін'єкційного препарату золота (натрію ауротіомалат).
Алопуринол, імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід
Спільне застосування з інгібіторами АПФ може супроводжуватись підвищеним ризиком лейкопенії, особливо у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок.
Засоби для загальної анестезії
Спільне застосування з інгібіторами АПФ може призводити до гіпотензивного ефекту.
Амлодипін
Комбінації, що не рекомендуються до застосування
Дантролен (в/в введення)
У лабораторних тварин були відмічені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом блокаторів повільних кальцієвих каналів, у т.ч. амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії.
Поєднання препаратів, що потребує особливої уваги
Індуктори ізоферменту CYP3A4
При сумісному застосуванні вивчених індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватись. Тому необхідно контролювати АТ і коригувати дозу препарату як під час лікування, так і після спільного застосування (зокрема при сумісному застосуванні з сильними індукторами ізоферменту CYP3A4 (такими як рифампіцин, звіробій продірявлений).
Інгібітори ізоферменту CYP3A4
Спільне застосування амлодипіну та сильних або помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до істотного збільшення концентрації. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. У пацієнтів, які приймають амлодипін одночасно з кларитроміцином, підвищений ризик розвитку гіпотензії. Слід проводити ретельне спостереження пацієнтів, які приймають периндоприл одночасно з кларитроміцином.
Поєднання наркотиків, що потребують уваги
Амлодипін посилює гіпотензивну дію препаратів з антигіпертензивним ефектом.
Такролімус
Існує ризик збільшення концентрації Тедроліму в плазмі крові з використанням суглобів з амлодипіном. Щоб уникнути токсичного впливу такролімусу при використанні суглобів цих препаратів, потрібно контролювати концентрацію такролімусу в плазмі крові та її корекції дози, якщо це необхідно.
Інгібітори mTOR
Інгібітори mTOR, такі як силолімус, Темсиролімус та Еверолімус, є субстратами ізоензиму CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоензиму CYP3A. При використанні суглоба амлодипіну експозиція інгібіторів mTOR може збільшуватися.
Циклоспорин
Дослідження взаємодії амлодипіну та циклоспорину не проводилися у здорових добровольців або в інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирок, яка відзначала мінливість збільшення найменших концентрацій циклоспорину в плазмі крові (в середньому від 0 до 0 до 0 до 0 до 0 до 0 до 0 до 0 до 0 до 0 до 0 до 0 40%). Необхідно розглянути можливість моніторингу концентрації циклоспорину в плазмі крові у пацієнтів після трансплантації нирок під час використання амлодипіну. При необхідності слід зменшити дозу циклоспорину.
Сімвастатин
З спільним введенням декількох доз амлодипіну, 10 мг та симвастатину 80 мг, збільшення впливу симвастатину було відмічено на 77% порівняно з ізольованою технікою симвастатину. У пацієнтів, які приймають амлодипін, споживання симвастатину повинно бути обмежене до 20 мг на добу.
Інші комбінації наркотиків
У ході клінічних досліджень взаємодії з лікарськими засобами амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину.
Одночасне споживання амлодипіну та використання грейпфрути або грейпфрутового соку не рекомендується через можливе збільшення біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, в свою чергу, може призвести до підвищення впливу артеріального тиску.
Периндоприл + амлодипін
Поєднання наркотиків, що потребують особливої ​​уваги
Баклофен: Можна зміцнити антигіпертензивну дію. Артеріальний тиск та функцію нирок слід контролювати, якщо необхідно, необхідна доза амлодипіну.
Поєднання наркотиків, що потребують уваги
Гіпотентинські агенти (наприклад, бета-блокатори) та вазодилатори: Можна збільшити антигіпертензивний ефект периндоприлу та амлодипіну. Слід спостерігати при використанні суглобів з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататором, оскільки можливе додаткове зниження артеріального тиску.
Кортикостероїди (мінерали та глюкокортикоїди), тетракозактид: зниження антигіпертензивних ефектів (рідина натрію та іон, що затримуються внаслідок кортикостероїдів).
Альфа-блокатори (празозин, альфузозин, доказин, тамсулозин, теразозин): підвищений антигіпертензивний ефект та збільшує ризик ортостатичної гіпотензії.
Аміфостін: Можна збільшити антигіпертензивний ефект амлодипіну.
Трициклічні антидепресанти, нейролептики, засоби для загальної анестезії: підвищення антигіпертензивного ефекту та збільшення ризику ортостатичної гіпотензії.

Написати відгук