Лопрідам (Lopridam) 8 мг/2.5 мг/10 мг, 90 таблеток

ЛОПРІДАМ (LOPRIDAM)
 

Склад:
діючі речовини: периндоприл, індапамід, амлодипін;
1 таблетка містить 4 мг периндоприлу ербуміну, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу,
1,25 мг індапаміду та 5 мг амлодипіну у формі амлодипіну бесилату 6,934 мг;
1 таблетка містить 8 мг периндоприлу ербуміну, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу, 2,5 мг індапаміду та 5 мг амлодипіну у формі амлодипіну бесилату 6,934 мг;
1 таблетка містить 8 мг периндоприлу ербуміну, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу, 2,5 мг індапаміду та 10 мг амлодипіну у формі амлодипіну бесилату 13,868 мг;
допоміжні речовини:
целюлоза мікрокристалічна РН 112, кальцію гідрофосфат безводний, заліза оксид червоний (Е 172), натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
Лікарська форма
Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
для дозування (4 мг/1,25 мг/5 мг): круглі мармурові таблетки темно-рожевого кольору діаметром 7 мм з тисненням «4 1.25 5» на одній стороні;
для дозування (8 мг/2,5 мг/5 мг): круглі мармурові таблетки світло-рожевого кольору діаметром 9,4 мм з тисненням «8 2.5 5» на одній стороні;
для дозування (8 мг/2,5 мг/10 мг): круглі мармурові таблетки темно-рожевого кольору діаметром 9,4 мм з тисненням «8 2.5 10» на одній стороні.
Фармакотерапевтична група
Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), комбінації інгібіторів АПФ, блокаторів кальцієвих каналів та діуретиків. Периндоприл, амлодипін та індапамід.
Код АТС  C09B X01.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка
Лопрідам - це комбінація трьох антигіпертензивних компонентів, механізм дії яких доповнює один одного для контролю артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Периндоприл - інгібітор АПФ, індапамід - сульфонамiдний діуретик, амлодипін - антагоніст іонів кальцію.
Комбінація цих компонентів чинить адитивну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск знижується сильніше, ніж при застосуванні кожного з компонентів окремо.
Механізм дії
Периндоприл
Периндоприл - інгібітор АПФ, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (судинозвужувальну субстанцію), додатково стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз та розпад брадикініну (вазодилататорної субстанції) до неактивних гептапептидів.
Внаслідок інгібування АПФ відбувається:
˗ зниження секреції альдостерону;
˗ підвищення активності реніну у плазмі крові, тоді як альдостерон не чинить негативного впливу;
˗ зменшення загального периферичного опору судин завдяки переважному впливу на судини м’язів та нирок, при цьому не спостерігається затримки води та солей або рефлекторної тахікардії, навіть у разі тривалого лікування.
Периндоприл знижує артеріальний тиск також у пацієнтів з нормальним та низьким рівнем реніну у плазмі крові. Периндоприл діє через свій активний метаболіт периндоприлат. Інші метаболіти неактивні.
Периндоприл зменшує роботу серця через:
˗ вазодилататорну дію на вени (можливо, через зміни у метаболізмі простагландинів) - зменшення попереднього навантаження на серце;
˗ зниження загального опору периферичних судин - зменшення постнавантаження на серце.
Дослідження, проведені за участю пацієнтів із серцевою недостатністю, довели, що застосування периндоприлу призводить до:
˗ зниження тиску наповнення лівого та правого шлуночків;
˗ зниження загального опору периферичних судин;
˗ збільшення серцевого викиду та покращення серцевого індексу;
˗ збільшення регіонального кровообігу у м’язах; окрім того, значно покращуються показники тестів із фізичним навантаженням.
Індапамід
Індапамід - сульфонамідний діуретик з індоловим кільцем, який фармакологічно споріднений із тіазидними діуретиками. Індапамід інгібує реабсорбцію натрію в кортикальному сегменті нирок. Він підвищує екскрецію натрію та хлоридів у сечу та меншою мірою - екскрецію калію та магнію, підвищуючи таким чином діурез та маючи гіпотензивну дію.
Амлодипін
Амлодипін є антагоністом іонів кальцію з групи дигідропіридинів (блокатор повільних каналів або антагоніст іонів кальцію) та інгібує трансмембранний приплив іонів кальцію в серцеві та судинні гладкі м’язи.
Механізм антигіпертензивного ефекту амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладку мускулатуру судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує прояви стенокардії, повністю не визначений, але відомо, що препарат сприяє зниженню загальної ішемії навантаження завдяки таким діям:
Амлодипін розширює периферичні артеріоли і, таким чином, знижує загальний периферичний опір (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зменшення навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу в кисні.
Механізм дії амлодипіну також, ймовірно, включає розширення головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих ділянках міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів зі стенокардією Принцметала.
Фармакодинамічні ефекти
Периндоприл
Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при артеріальній гіпертензії будь-якого ступеня: легкій, помірній та тяжкій. Зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається як у положенні лежачи, так і стоячи.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після прийому одноразової дози та зберігається більше доби.
Периндоприл має високий рівень остаточного блокування інгібітора АПФ (приблизно 80 %) через 24 години після застосування.
У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії.
Припинення терапії не супроводжується ефектом відміни.
Периндоприл має судинорозширювальні властивості, відновлює еластичність великих артерій, коригує гістоморфометричні зміни у резистентності артерій та зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Внаслідок додавання у разі необхідності тіазидного діуретика розвивається додатковий синергізм.
Комбінація інгібітора АПФ та тіазидного діуретика знижує ризик виникнення гіпокаліємії, що може виникнути при застосуванні діуретика як монотерапії.
Індапамід
Антигіпертензивна дія індапаміду як монотерапії триває 24 години. Цей ефект проявляється в дозах, у яких діуретичні властивості є мінімальними.
Аптигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з покращенням еластичності артерій та зменшенням резистентності артеріол і загального периферичного опору судин.
Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, тоді як кількість побічних реакцій зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним, підвищувати дозу не рекомендується.
Також у процесі досліджень різної тривалості (короткої, середньої та довгої) за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією доведено, що індапамід:
˗ не впливає на метаболізм ліпідів (тригліцерин, холестерин ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) та холестерин ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ));
˗ не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет.
Периндоприл/індапамід
У пацієнтів з гіпертонічною хворобою, незалежно від віку, периндоприл, аргінін/індапамід у дозі 5 мг/1,25 мг чинить дозозалежний антигіпертензивний ефект на діастолічний та систолічний артеріальний тиск у положенні лежачи або стоячи. Така гіпотензивна дія триває 24 години. Зниження артеріального тиску досягається менш ніж за один місяць без виникнення тахіфілаксії; припинення лікування не супроводжується ефектом відміни. Під час клінічних випробувань у разі одночасного прийому периндоприлу та індапаміду зафіксовано гіпотензивний ефект синергічного характеру щодо кожного з препаратів, що вводяться окремо.
Амлодипін
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно виражене зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Через повільний початок дії гостра артеріальна гіпотензія не є особливістю прийому амлодипіну.
Фармакокінетика
Застосування периндоприлу/індапаміду та амлодипіну у фіксованій комбінації не змінює їх фармакокінетичних властивостей порівняно зі застосуванням їх як монотерапії.
Абсорбція і біологічна доступність
Периндоприл
Після перорального застосування абсорбція периндоприлу виникає швидко, а максимальна концентрація (Cmax) у плазмі крові досягається протягом 1 години. Період напіввиведення з плазми крові периндоприлу становить 1 годину.
Оскільки вживання їжі зменшує перетворення до периндоприлату, периндоприл слід застосовувати перорально в одній добовій дозі вранці перед вживанням їжі.Індапамід
Індапамід швидко та повністю всмоктується у травному тракті.
Cmax досягається приблизно через 1 годину після перорального прийому.
Амлодипін
Після перорального застосування терапевтичних доз амлодипіну він добре всмоктується, його Cmax в крові досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить приблизно 64-80 %. Вживання їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.
Розподіл
Периндоприл
Об’єм розподілу вільного периндоприлу становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування білків периндоприлу з білками плазми крові дорівнює 20 %, особливо з АПФ, але залежить від концентрації.
Індапамід
Зв’язування з білками плазми крові становить 79 %.
Амлодипін
Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідженняin vitro свідчать, що приблизно 97,5 % циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками крові.
Біотрансформація та виведення
Периндоприл
Периндоприл є проліками. 27 % від загальної кількості периндоприлу, що всмоктався, перетворюється на активний метаболіт периндоприлат. Крім цього, утворюється ще п’ять неактивних метаболітів. Cmax периндоприлату у плазмі крові досягається протягом 3-4 годин.
Периндоприлат виводиться зі сечею, а період напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин, обумовлюючи стабільний стан протягом 4 днів.
Індапамід
Період напiввиведення становить вiд 14 до 24 годин (у середньому 18 годин). Повторний прийом не спричиняє кумуляції. Індапамід виводиться головним чином зі сечею (70 % дози) та фекаліями (22 %) у вигляді неактивних метаболітів.
Амлодипін
Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Приблизно 60 % прийнятої дози виводиться із сечею, з них 10 % - у незміненому вигляді.
Період напіввиведення з плазми крові одноразової добової дози коливається від 35 до 50 годин.
Лінійність/нелінійність
Периндоприл
Був продемонстрований лінійний взаємозв’язок між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові.
Спеціальні групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку
Периндоприл
В осіб літнього віку та пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю знижується виведення периндоприлату.
Амлодипін
Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові у хворих літнього віку та у молодих пацієнтів однаковий. У хворих літнього віку спостерігається тенденція до зменшення кліренсу амлодипіну, що призводить до підвищення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) та тривалості періоду напіввиведення. Підвищення AUC та тривалість періоду напіввиведення у хворих із застійною серцевою недостатністю відповідали прогнозам щодо хворих цієї вікової групи.
Пацієнти із порушеннями функції нирок
Периндоприл
При порушеннях функції нирок рекомендується змінювати дозу залежно від ступеня порушення (кліренсу креатиніну). Кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв.
Індапамід
У пацієнтів з нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються.
Пацієнти із порушеннями функції печінки
Периндоприл
При цирозі печінки змінюється кінетика периндоприлу, при цьому печінковий кліренс початкової молекули зменшується на половину, проте кількість утвореного периндоприлату не змінюється, тому при цьому захворюванні дозу лікарського засобу можна не змінювати (див. розділи «Показання» та «Особливості застосування»).
Амлодипін
Немає достатньо даних про застосування амлодипіну в лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується, це призводить до подовження періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40-60 %.
Клінічні характеристики
Показання.
Лікування артеріальної гіпертензії, що контролюється периндоприлом, індапамідом та амлодипіном у дозах, наявних у фіксованій комбінації.
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до діючих речовин, інших сульфонамідів, похідних дигідропіридину, іншого інгібітора АПФ або до будь-якого з компонентів препарату.
- Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов’язаний із попереднім лікуванням інгібіторами АПФ (див. розділ «Особливості застосування»).
‐ Одночасне застосування з терапією сакубітрилом/валсартаном. Лікарський засіб не слід застосовувати раніше ніж через 36 годин після останнього прийому сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).
‐ Уроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
‐ Вагітні жінки або жінки, які планують вагітність (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
‐ Одночасне застосування лікарського засобу Лопрідам та лікарських засобів, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (РГФ < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
‐ Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
‐ Значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»).
‐ Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
‐ Ниркова недостатність помірного ступеня (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) при прийомі препарату Лопрідам, що містить комбінацію діючих речовин у дозах 8 мг/2,5 мг/5 мг або 8 мг/2,5 мг/10 мг.
‐ Печінкова енцефалопатія.
‐ Тяжкі порушення функції печінки.
‐ Гіпокаліємія.
‐ Одночасне застосування протиаритмічних препаратів, що спричиняють шлуночкову тахікардію типу «пірует» (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
‐ Період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
- Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі.
‐ Застосування пацієнтам із нелікованою декомпенсованою серцевою недостатністю.
‐ Тяжка артеріальна гіпотензія.
‐ Шок (у тому числі кардіогенний шок).
‐ Порушення відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти тяжкого ступеня).
‐ Серцева недостатність з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), пов’язана зі спільним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно зі застосуванням одного лікарського засобу, який діє на РААС (див. розділи «Фармакологічні властивості», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію
Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричиняти гіперкаліємію: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.
Одночасне застосування протипоказано

Одночасне застосування не рекомендоване

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги

Одночасне застосування, щодо якого є застереження

Особливості застосування.
Усі наведені нижче застереження щодо окремих компонентів стосуються також лікарського засобу Лопрідам у цілому.
Особливі застереження
Подвійна блокада РААС
Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на тлі спільного застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, то вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця, а також на тлі ретельного спостереження за функцією нирок, рівнем електролітів та артеріальним тиском.
Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Літій
Одночасне застосування літію та комбінації периндоприлу/індапаміду зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія
Серед пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам із колагенозом, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом, прокаїнамідом або при поєднанні цих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. У декого з таких пацієнтів зафіксовано розвиток серйозних інфекційних захворювань, у декількох випадках - резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі призначення периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також вони мають сповіщати про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, гарячка) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).
Реноваскулярна гіпертензія
Застосування інгібіторів АПФ пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки пов'язано з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ «Протипоказання»). Застосування діуретиків може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватися лише незначними змінами рівня креатиніну в сироватці крові навіть у пацієнтів з однобічним стенозом артерії нирок.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк
Під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Побічні реакції»). Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново припинити прийом периндоприлу та встановити необхідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У разі розповсюдження набряку лише у ділянці обличчя та губ стан пацієнта зазвичай покращується без терапії, а для послаблення симптомів може бути корисним призначення антигістамінних препаратів.
Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до летального наслідку. У разі, коли набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань з імовірністю виникненням обструкції дихальних шляхів, терміново необхідна невідкладна терапія, яка може включати підшкірне введення розчину епінефрину 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів.
Повідомлялося, що у пацієнтів негроїдної раси інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк, ніж у пацієнтів інших рас.
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, який не був пов’язаний зі застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик його виникнення під час прийому інгібіторів АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
Підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку можливий при одночасному застосуванні інших препаратів, які можуть спричинити ангіоневротичний набряк (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки підвищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Лікування периндоприлом не розпочинати протягом 36 годин після останнього прийому сакубітрилу/валсартану.
Супутнє застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) і вілдагліптином підвищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика, з порушеннями дихання або без порушення) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Необхідно дотримуватися обережності на початку застосування рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.
У пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалися рідкісні випадки інтестинальної ангіоедеми. У таких пацієнтів з’являвся абдомінальний біль (з нудотою та блюванням або без них); у деяких випадках попереднього ангіоневротичного набряку обличчя не спостерігалося, а рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинальної ангіоедеми було встановлено під час комп’ютерної томографії, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Після відміни інгібітора АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. При проведенні диференційної діагностики абдомінального болю, що виникає у пацієнтів на тлі прийому інгібіторів АПФ, необхідно враховувати ймовірність виникнення інтестинальної ангіоедеми.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізувальної терапії
Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення тривалих анафілактоїдних реакцій, що загрожували життю, у пацієнтів під час прийому інгібіторів АПФ у процесі десенсибілізувального лікування препаратами, які містять отруту бджіл, ос. Інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати пацієнтам з алергією після проведення десенсибілізації та уникати їх призначення в процесі імунотерапії лікарськими засобами, що містять отруйні речовини тваринного походження. Проте у пацієнтів, які потребують призначення як інгібіторів АПФ, так і десенсибілізувальної терапії, таких реакцій можна уникнути завдяки тимчасовому припиненню застосування інгібітора АПФ щонайменше за 24 години до проведення десенсибілізації.
Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ЛПНЩ
Зрідка у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час проведення плазмаферезу ЛПНЩ зі застосуванням декстрансульфату, спостерігалося виникнення небезпечних для життя анафілактоїдних реакцій. Розвитку останніх можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібітором АПФ.
Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі
Повідомлялося про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран (наприклад, AN 69®). Таким пацієнтам слід застосовувати інший тип діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних препаратів.
Первинний альдостеронізм
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на лікування антигіпертензивними препаратами, які діють шляхом інгібування РААС. Тому таким пацієнтам застосовувати цей лікарський засіб не рекомендується.
Вагітність
Інгібітори АПФ протипоказані під час вагітності. Якщо терапію інгібіторами АПФ потрібно продовжити, а пацієнтка планує вагітність, необхідно застосувати альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають визначений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності. Якщо вагітність підтверджується під час лікування інгібіторами АПФ, лікування слід негайно припинити і в разі потреби лікарський засіб необхідно замінити іншим лікарським засобом.
Печінкова енцефалопатія
У пацієнтів із порушеннями функції печінки застосування тіазидних та тіазидоподібних діуретиків може спричиняти печінкову енцефалопатію. Якщо це трапилось, то застосування діуретиків слід негайно припинити.
Хоріоїдальний випіт, гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома
Лікарські засоби, які містять сульфонаміди або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що призводить до хоріоїдального випоту з дефектом зорового поля, транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий розвиток короткозорості або появи болю в очах та зазвичай виникають протягом проміжку часу від декількох годин до декількох тижнів після початку лікування. Нелікований напад гострої закритокутової глаукоми може призвести до стійкої втрати зору. Первинним лікуванням є припинення прийому препаратів якомога швидше. Якщо внутрішньоочний тиск не піддається контролю, може виникнути необхідність прийняття рішення про негайне терапевтичне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку закритокутової глаукоми може бути наявність в анамнезі алергії на сульфонаміди або пеніцилін.
Фоточутливість
Повідомлялося про випадки фоточутливості під час застосування тіазидів та тіазидних діуретиків (див. розділ «Побічні реакції»). При виникненні таких реакцій лікування діуретиками рекомендовано припинити. У випадку повторного прийому діуретиків рекомендується уникати прямого сонячного та штучного УФ-випромінювання.
Спортсмени
Спортсменам слід враховувати, що лікарський засіб містить активну речовину (індапамід), яка може спричиняти позитивну реакцію при проведенні допінг-контролю.
Застереження щодо застосування
Функція нирок
- Пацієнтам із нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) лікування периндоприлом/індапамідом протипоказане.
У випадку ниркової недостатності помірного ступеня (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) протипоказаний прийом препарату Лопрідам, що містить 8 мг/2,5 мг периндоприлу/індапаміду (тобто у дозах 8 мг/2,5 мг/5 мг або 8 мг/2,5 мг/10 мг).
Якщо у пацієнтів з артеріальною гіпертензію без наявних ознак порушення функції нирок виникли лабораторні ознаки ниркової недостатності, прийом препарату необхідно припинити; можливе відновлення лікування меншою дозою або однією зі складових препарату.
Таким пацієнтам необхідно проводити частий контроль калію та креатиніну: через 2 тижні від початку лікування та згодом кожні 2 місяці у період терапевтичної стабілізації. Випадки виникнення ниркової недостатності спостерігалися переважно у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або порушеннями функції нирок, включаючи стеноз артерії нирок.
Цю комбінацію не рекомендується застосовувати пацієнтам із двобічним стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки.
- Тіазидні та тіазидоподібні діуретики демонструють найбільшу ефективність, якщо немає порушень функції нирок або порушення є незначними (рівень креатиніну нижче приблизно 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих).
У пацієнтів літнього віку рівень креатиніну в плазмі крові має відповідати віку, масі тіла та статі відповідно до формули Кокрофта:
clcr=(140−вік) x маса тіла/0,814 × рівень креатиніну в плазмі крові, де: вік виражено в роках, масу тіла виражено в кілограмах, рівень креатиніну в плазмі крові виражено у мкмоль/л.
Ця формула підходить для чоловіків літнього віку і може бути адаптована для жінок шляхом множення результату на 0,85.
Гіповолемія, спричинена втратою води та натрію внаслідок застосування діуретиків на початку лікування, призводить до зниження гломерулярної фільтрації. Внаслідок цього може спостерігатися підвищення рівня сечовини та креатиніну у крові. Така транзиторна функціональна ниркова недостатність не має наслідків у пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може посилити наявну ниркову недостатність.
- Пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати амлодипін у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну у плазмі крові не залежать від ступеня ниркової недостатності.
Амлодипін не виводиться за допомогою гемодіалізу.
Гіпотензія, дефіцит води та натрію
- Пацієнти, які отримують периндоприл/індапамід, мають ризик раптової артеріальної гіпотензії за вже наявного дефіциту натрію (зокрема, у осіб зі стенозом ниркової артерії). Тому необхідно систематично перевіряти стан пацієнтів щодо симптомів дефіциту води та електролітів, які можуть виникнути при блюванні або діареї. У таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати рівень електролітів у плазмі крові.
При виникненні вираженої артеріальної гіпотензії може бути потрібне внутрішньовенне введення ізотонічного розчину хлориду натрію.
Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та нормалізації артеріального тиску лікування може бути розпочате з нижчої дози або одним із компонентів лікарського засобу.
- Значна стимуляція РААС спостерігалася під час чітко вираженого дефіциту води та електролітів (сувора безсольова дієта або тривале лікування діуретиками) у пацієнтів з низьким артеріальним тиском, у разі стенозу артерій нирок, застійної серцевої недостатності або у пацієнтів з цирозом печінки з набряками та асцитом.
Блокування цієї системи інгібітором АПФ, особливо під час першого прийому та протягом перших двох тижнів лікування, може спричинити раптове зниження артеріального тиску та/або підвищення рівня креатиніну у плазмі крові, що підтверджує наявність функціональної ниркової недостатності. Іноді це може мати гострий початок та з’явитися будь-коли. У таких випадках лікування слід розпочинати з більш низької дози з поступовим її підвищенням.
- Рівень натрію слід перевіряти перед початком лікування індапамідом, а потім через рівні проміжки часу. Спочатку зниження концентрації натрію може бути безсимптомним, тому слід регулярно проводити лабораторний моніторинг цього показника. Більш частий контроль необхідний для пацієнтів літнього віку та пацієнтів із цирозом печінки (див. розділи «Побічні реакції» та «Передозування»). Будь-який діуретик може спричинити виникнення гіпонатріємії, що іноді має серйозні наслідки. Гіпонатріємія з гіповолемією може призвести до дегідратації та ортостатичної артеріальної гіпотензії.
Супутня втрата іонів хлору може спричинити вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз (частота та вираженість цього явища низькі).
Рівень калію
- Лікування комбінацією індапаміду з периндоприлом та амлодипіном не виключає ймовірності виникнення гіпокаліємії, зокрема у пацієнтів із цукровим діабетом або нирковою недостатністю. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного препарату разом із діуретиком, слід регулярно проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові.
- Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки пригнічують вивільнення альдостерону. У пацієнтів із нормальною функцією нирок ефект зазвичай незначний. Однак пацієнти із порушеннями функції нирок та/або пацієнти, які приймають добавки калію (включаючи замінники солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомі як триметоприм/сульфаметоксазол, особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину, мають ризик розвитку гіперкаліємії. Пацієнтам, які застосовують інгібітори АПФ, слід з обережністю застосовувати калійзберігаючі діуретики та блокатори рецепторів ангіотензину, а також контролювати рівень калію та функції нирок у сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- Підвищення рівня калію в сироватці крові спостерігалось у деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи периндоприл. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік понад 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм; прийом інших препаратів, які спричиняють підвищення концентрації калію у плазмі крові (наприклад, гепарин, триметоприм або котримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол, інші інгібітори АПФ, блокатори ангіотензинових рецепторів, ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо пацієнтам із порушеннями функції нирок, також може призвести до значного підвищення рівня калію у плазмі крові. Гіперкаліємія може спричинити серйозну, іноді летальну, аритмію. Якщо одночасне застосування вищезазначених препаратів вважається доцільним, їх слід застосовувати з обережністю, часто контролюючи рівень калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- Зниження рівня калію у плазмі крові та гіпокаліємія є основним ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків.
Необхідно запобігати виникненню гіпокаліємії (< 3,4 ммоль/л) у пацієнтів з високим ризиком (пацієнти літнього віку та/або ті, що недостатньо харчуються, пацієнти, які приймають багато лікарських засобів, пацієнти з цирозом печінки, що супроводжується набряками та асцитом, пацієнти з ішемічною хворобою серця (ІХС) та пацієнти зі серцевою недостатністю).
У разі виникнення гіпокаліємії підвищуються кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення порушень ритму.
Пацієнти, які мають подовжений інтервал QT вродженого або ятрогенного ґенезу, також належать до групи ризику. Гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть спричинити розвиток тяжких порушень серцевого ритму, в тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може бути летальною.
У всіх цих випадках необхідний більш частий контроль рівня калію у плазмі крові. Перше визначення цього показника слід зробити протягом першого тижня лікування.
У випадку низького рівня калію необхідна його корекція. Гіпокаліємія, виявлена у зв’язку з низькою концентрацією магнію в сироватці крові, може бути рефрактерною до лікування, якщо не вноситься корекція рівня магнію в сироватці крові.
Магній у плазмі крові
Доведено, що тіазиди та пов’язані з ними діуретики, включаючи індапамід, збільшують екскрецію магнію зі сечею, що може спричинити гіпомагніємію (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).
Ризик розвитку рабдоміолізу
Відомо, що індапамід може викликати гіпокаліємію та гіпонатріємію, що, зі свого боку, може призвести до м’язових порушень/рабдоміолізу, особливо при наявності додаткових факторів ризику (травми, пошкодження м’язів, супутнє застосування лікарських засобів, що можуть спричинити гіпокаліємію або гіпонатріємію).
Рівень кальцію
Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати екскрецію кальцію зі сечею та призводити до незначного й тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Помітно підвищений рівень кальцію може бути наслідком попередньо недіагностованого гіперпаратиреозу. Лікування слід припинити до обстеження функції паращитовидних залоз.
Рівень сечової кислоти
У пацієнтів із підвищеним рівнем сечової кислоти може бути тенденція до підвищення кількості нападів подагри під час лікування індапамідом.
Реноваскулярна гіпертензія
Лікуванням реноваскулярної гіпертензії є реваскуляризація. Однак для пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, які чекають на операцію або у яких така операція неможлива, можуть бути корисними інгібітори АПФ.
Якщо препарат Лопрідам призначений пацієнтам із діагностованим стенозом артерії нирок або підозрою на нього, терапію необхідно розпочинати в умовах стаціонару з низьких доз, контролюючи рівень калію. У деяких пацієнтів спостерігався розвиток функціональної ниркової недостатності, яка була оборотною після відміни лікування.
Атеросклероз
Ризик виникнення артеріальної гіпотензії є у всіх пацієнтів, але з особливою обережністю слід призначати периндоприл пацієнтам з ІХС або недостатністю церебрального кровообігу. У таких випадках лікування потрібно починати з низької дози.
Пацієнти з порушеннями функції печінки
- Рідко прийом інгібіторів АПФ пов’язаний зі синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці та розвивається у швидкоплинний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнтам, у яких на тлі прийому інгібітора АПФ розвивається жовтяниця або відбувається значне підвищення рівня печінкових ензимів, слід припинити прийом інгібітора АПФ та провести відповідне медичне обстеження й лікування (див. розділ «Побічні реакції»).
- У пацієнтів із порушеннями функції печінки спостерігаються подовжений період напіввиведення амлодипіну та високе значення AUC; рекомендацій щодо дозування немає. Лікування амлодипіном необхідно розпочинати з найнижчих доз, дотримуючись обережності на початку терапії та під час підвищення доз. Пацієнтам із порушеннями функції печінки тяжкого ступеня можуть бути потрібні поступовий підбір доз та ретельний моніторинг.
Серцева недостатність/серцева недостатність тяжкого ступеня
- Лікування пацієнтів зі серцевою недостатністю потребує особливої уваги. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (NYHA клас III і IV) кількість повідомлень про розвиток набряку легенів у групі амлодипіну була більшою порівняно з групою плацебо (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід з обережністю застосовувати пацієнтам із застійною серцевою недостатністю, оскільки ці препарати можуть підвищувати ризик виникнення ускладнень з боку серцево-судинної системи в майбутньому і смертність.
- У пацієнтів зі серцевою недостатністю тяжкого ступеня (IV ступінь) лікування необхідно розпочинати під наглядом лікаря зі зниженої початкової дози. Лікування β-блокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та коронарною недостатністю не слід припиняти: інгібітор АПФ додають до β-блокатора.
Стеноз аортального або мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія
Необхідно з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з обструкцією виходу з лівого шлуночка.
Гіпертонічний криз
Безпека та ефективність застосування амлодипіну пацієнтам з тяжкою артеріальною гіпертензією не встановлена.
Пацієнти з цукровим діабетом
У пацієнтів з інсулінозалежним цукровим діабетом (через тенденцію до спонтанного підвищення рівня калію) лікування слід розпочинати під медичним наглядом зі зниженої початкової дози.
Слід ретельно контролювати рівень глюкози у хворих на цукровий діабет, які раніше отримували пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, а саме протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») або під час лікування індапамідом, особливо коли рівень калію низький.
Етнічні відмінності
Як і інші інгібітори АПФ, периндоприл менш ефективний у зниженні артеріального тиску у представників негроїдної рази, ніж у представників інших рас, можливо, через більшу поширеність станів з низьким вмістом реніну серед темношкірих хворих на артеріальну гіпертензію.
Хірургічне втручання/анестезія
Інгібітори АПФ можуть викликати артеріальну гіпотензію при проведенні анестезії, особливо під час застосування анестетика, який призводить до зниження артеріального тиску.
Тому при лікуванні інгібіторами АПФ тривалої дії, такими як периндоприл, препарат рекомендовано, якщо це можливо, відмінити за одну добу до хірургічного втручання.
Кашель
Повідомлялося про виникнення сухого кашлю на тлі лікування інгібіторами АПФ. Цей кашель є тривалим і припиняється після відміни препарату. При виникненні цього симптому слід брати до уваги ятрогенну етіологію кашлю. Якщо терапія інгібітором АПФ є бажаною, можна розглядати питання щодо продовження терапії.
Пацієнти літнього віку
Перед початком лікування слід перевірити функцію нирок та рівень калію. Для зниження ризику виникнення раптової артеріальної гіпотензії, особливо за наявності дефіциту води або електролітів, початкову дозу коригують залежно від відповіді артеріального тиску на лікування.
Підвищувати дозу амлодипіну хворим літнього віку слід з обережністю (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Спосіб застосування та дози»).
Діти
Ефективність та переносимість лікарського засобу Лопрідам для дітей і підлітків не встановлені.
Застереження щодо допоміжних речовин
Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/таблетка натрію, тобто практично є безнатрієвим.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування лікарського засобу Лопрідам протипоказане вагітним жінкам та жінкам, які планують завагітніти.
Застосування лікарського засобу Лопрідам протипоказане під час годування груддю. Тому слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або прийому лікарського засобу Лопрідам, враховуючи користь від лікування для матері.
Вагітність
Застереження, пов’язані з периндоприлом
Застосування інгібіторів АПФ протипоказано під час вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Епідеміологічні дані, що стосуються ризику тератогенної дії, обумовленої застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину II у І триместрі вагітності, не дають змоги зробити певних висновків, проте незначне збільшення ризику не виключено. Якщо терапію інгібіторами АПФ необхідно продовжити, а пацієнтка планує вагітність, необхідно застосувати альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають визначений профіль безпеки при застосуванні під час вагітності.
Якщо вагітність підтверджується під час лікування інгібіторами АПФ, лікування слід негайно припинити і в разі необхідності замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування в період вагітності.
У ІІ і ІІІ триместрах вагітності інгібітори АПФ чинять токсичну дію на плід (пригнічення функції нирок, олігогідроамніон, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія) (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
У разі прийому інгібіторів АПФ у ІІ або ІІІ триместрі вагітності необхідний контроль функції нирок та процесу осифікації кісток черепа у плода за допомогою УЗД. За станом новонароджених, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати щодо можливої артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Застереження, пов’язані з індапамідом
Дані щодо застосування індапаміду вагітним жінкам відсутні або обмежені (менше 300 випадків). Наслідком тривалого застосування тіазидного діуретика під час III триместру вагітності може бути зниження ОЦК вагітної жінки та матково-плацентарного кровонаповнення, що може спричинити фетоплацентарну ішемію і затримку розвитку плода.
Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив та репродуктивну токсичність. Як запобіжний захід бажано уникати застосування індапаміду під час вагітності.
Застереження, пов’язані з амлодипіном
Безпека застосування амлодипіну під час вагітності не встановлена.
Під час досліджень на тваринах спостерігали репродуктивну токсичність після застосування високих доз лікарського засобу.
Період годування груддю
Застосування лікарського засобу Лопрідам протипоказане під час годування груддю (див. розділ «Протипоказання»).
Застереження, пов’язані з периндоприлом
Враховуючи обмежені дані, під час годування груддю застосування периндоприлу протипоказане, у такому випадку застосовують альтернативну терапію з кращим профілем безпеки застосування під час лактації, особливо під час годування новонароджених та недоношених дітей.
Застереження, пов’язані з індапамідом
Дані щодо проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатні. Можуть розвинутися гіперчутливість до похідних сульфопамідів та гіпокаліємія. Не слід виключати ризик впливу препарату на новонароджену дитину/немовля.
Індапамід належить до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких під час годування груддю пов'язують зі зменшенням або навіть пригніченням лактації.
Індапамід протипоказаний під час годування груддю.
Застереження, пов’язані з амлодипіном
Амлодипін виділяється у грудне молоко. Інтерквартильний діапазон кількості препарату, що потрапляє у організм немовляти, становить 3-7 % від дози, отриманої матір'ю, при цьому максимально можлива кількість становить 15 %. Вплив амлодипіну на організм немовляти невідомий.
Фертильність
Застереження, пов’язані з периндоприлом та індапамідом
Дослідження репродуктивної токсичності показали відсутність впливу на фертильність самців та самок щурів. Впливу на фертильність людини не очікується.
Застереження, пов’язані з амлодипіном
Повідомлялося про випадки, коли у деяких пацієнтів, які приймали блокатори кальцієвих каналів, виникали оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїда. Клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. У дослідженні на щурах було виявлено побічну дію на фертильність самців.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Лікарський засіб Лопрідам чинить помірний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом та іншими механізмами.
Якщо пацієнти, які приймають лікарський засіб Лопрідам, страждають від запаморочення, головного болю, втоми або нудоти, здатність реагувати може бути порушена. Слід бути обережними, особливо на початку лікування.
Спосіб застосування та дози.
Дозування
Пацієнт повинен приймати дозування, що відповідає попередньо призначеному лікуванню.
Зазвичай лікарський засіб Лопрідам приймають по одній таблетці 1 раз на добу.
Пацієнти літнього віку(див. розділ «Особливості застосування»)
Слід враховувати, що виведення периндоприлату у пацієнтів літнього віку знижується (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Призначення препарату пацієнтам літнього віку можливе з урахуванням артеріального тиску та функції нирок.
Пацієнти з порушеннями функції нирок(див. розділ «Особливості застосування»)
Особливості застосування периндоприлу/індапаміду
Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше ніж 30 мл/хв) застосування препарату протипоказане.
Пацієнтам з нирковою недостатністю помірного ступеня (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) призначення препарату Лопрідам у дозах 8 мг/2,5 мг/5 мг і 8 мг/2,5 мг/10 мг протипоказане.
Пацієнтам із кліренсом креатиніну 60 мл/хв та вище корекція дози не потрібна. Звичайне медичне спостереження має включати ретельний контроль рівня креатиніну та калію.
Особливості застосування амлодипіну
Зміна концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюється зі ступенем порушення функції нирок, тому рекомендоване звичайне дозування. Амлодипін не виводиться при діалізі (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Пацієнти з порушеннями функції печінки
У разі тяжкого порушення функції печінки лікування препаратом протипоказане. Препарат Лопрідам слід з обережністю призначати пацієнтам із порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості у зв’язку з відсутністю рекомендацій щодо дозування амлодипіну.
Спосіб застосування
Препарат бажано приймати вранці до вживання їжі.
Діти.
Безпека та ефективність лікарського засобу Лопрідам для дітей і підлітків не встановлені, тому його не слід призначати пацієнтам даної вікової категорії.
Передозування.
Випадки передозування препаратом Лопрідам не зафіксовані.
Симптоми
Пов’язані зі застосуванням периндоприлу/індапаміду
Найчастішою побічною реакцією у разі передозування є артеріальна гіпотензія, яка іноді супроводжується нудотою, блюванням, судомами, запамороченням, сонливістю, сплутаністю свідомості, олігурією, яка може прогресувати до анурії (внаслідок гіповолемії). Можуть виникати порушення водно-електролітного балансу (зниження рівня калію та натрію у плазмі крові).
Пов’язані зі застосуванням амлодипіну
Досвід навмисного передозування у людей обмежений.
Наявні дані свідчать про те, що значне передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, рефлекторної тахікардії. Були повідомлення про тривалу тяжку генералізовану артеріальну гіпотензію, аж до шоку, з летальним наслідком.
Лікування
Пов’язане зі застосуванням периндоприлу/індапаміду
Заходи першої допомоги включають швидке виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля, а потім відновлення водно-електролітного балансу в умовах стаціонару, доки ці показники не повернуться у межі норми.
У разі виникнення значної артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтального положення з низьким узголів’ям. За необхідності вводять ізотонічний розчин внутрішньовенно або використовують будь-який інший спосіб відновлення об’єму крові.
Периндоприлат, активну форму периндоприлу, можна видалити з організму за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Пов’язане зі застосуванням амлодипіну
При виникненні клінічно значущої артеріальної гіпотензії внаслідок передозування амлодипіном необхідна активна підтримка серцево-судинної системи, у тому числі моніторинг функції серця та легень, переведення хворого у горизонтальне положення з трохи піднятими нижніми кінцівками, контроль ОЦК та діурезу.
Для відновлення судинного тонусу та артеріального тиску може бути корисним застосування судинозвужувальних засобів, якщо немає протипоказань. Для усунення блокади кальцієвих каналів рекомендується внутрішньовенне введення кальцію глюконату.
У окремих випадках може знадобитися промивання шлунка. Дослідження за участю здорових добровольців продемонструвало, що внаслідок застосування активованого вугілля через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну знижується швидкість абсорбції амлодипіну в організмі.
Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками, його виведення шляхом гемодіалізу малоймовірне.
Побічні реакції.
Пов’язані зі застосуванням периндоприлу/індапаміду
Короткий опис профілю безпеки
Застосування периндоприлу пригнічує РААС і зменшує втрати калію, спричинені індапамідом.
У 4 % пацієнтів, які отримували комбінацію периндоприлу/аргініну/індапаміду 5 мг/1,25 мг, спостерігалася гіпокаліємія (рівень калію < 3,4 ммоль/л).
У 6 % пацієнтів, які отримували комбінацію периндоприлу/аргініну/індапаміду 10 мг/2,5 мг, спостерігалася гіпокаліємія (рівень калію < 3,4 ммоль/л).
Індпапамід 1,5 мг: калій у плазмі крові < 3,4 ммоль/л спостерігався у 10 % пацієнтів та < 3,2 ммоль/л у 4 % пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Через 12 тижнів лікування середнє падіння калію в плазмі крові становило 0,23 ммоль/л.
Індпапамід 2,5 мг: калій у плазмі крові < 3,4 ммоль/л спостерігався у 25 % пацієнтів та < 3,2 ммоль/л у 10 % пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Через 12 тижнів лікування середнє падіння калію в плазмі крові становило 0,41 ммоль/л.
Найчастіше спостерігалися такі побічні реакції:
- для периндоприлу: запаморочення, головний біль, парестезія, дисгевзія, погіршення зору, вертиго, шум у вухах, гіпотонія, кашель, задишка, біль у животі, запор, диспепсія, діарея, нудота, блювання, свербіж, висипання, судоми в м’язах та астенія;
- для індапаміду: найчастіше спостерігаються побічні реакції - гіпокаліємія, реакції гіперчутливості, головним чином з боку шкіри, у пацієнтів, схильних до алергічних та астматичних реакцій та макулопапульозних висипань.
Таблиця побічних реакцій
Під час лікування периндоприлом, індапамідом або амлодипіном спостерігалися нижчезазначені побічні реакції, які за частотою розподілені таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (> 1/1000, < 1/100); рідко (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не можна визначити за наявною інформацією).

*Частота побічних реакцій розрахована на підставі спонтанних повідомлень протягом клінічних досліджень.
Застереження, пов’язані з амлодипіном
Короткий опис профілю безпеки
Побічні реакції, про які найчастіше повідомляють під час лікування, - це сонливість, запаморочення, головний біль, відчуття серцебиття, гіперемія, біль у животі, нудота, набряк щиколотки, набряки та втома.
Таблиця побічних реакцій
Під час лікування амлодипіном спостерігалися нижчезазначені побічні реакції, які за частотою розподілені таким чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥ 1/100 до <1/10), нечасто (≥ /1000 до <1/100), рідко (≥ 1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не можна визначити з наявних даних).
У кожній колонці побічні реакції представлені у порядку зменшення тяжкості.

*переважно на тлі холестазу.
Термін придатності 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальному блістері для захисту від світла та вологи.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Написати відгук