Меронем (Meronem) пор. д/ін 500 мг, 10 флаконів

МЕРОНЕМ (МERONEM)
 

Склад:
діюча речовина: meropenem;
1 флакон   містить меропенему тригідрат, еквівалентний 500 мг або 1000 мг меропенему безводного;
допоміжна речовина: натрію карбонат безводний.
Лікарська форма.   Порошок для   приготування розчину для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група.  Протимікробні засоби для системного застосування. β–лактамні   антибіотики. Карбапенеми. Код АТС J01D H02.
Клінічні характеристики.
Показання.
Меронем показаний для лікування інфекцій, спричинених чутливими до меропенему бактеріями:
пневмонії, включаючи госпітальну;
інфекції сечовивідних шляхів;
інтраабдомінальні інфекції;
гінекологічні інфекції, такі як ендометрит;
інфекції шкіри та м’яких тканин;
менінгіт;
септицемія;
емпірична терапія при підозрі на бактеріальну інфекцію у дорослих хворих із фебрильною нейтропенією, у якості моно терапії або в комбінації з антивірусними або протигрибковими препаратами.
Доведена ефективність Меронему як при самостійному застосуванні, так і в комбінації з іншими протимікробними засобами, при лікуванні полі мікробних інфекцій.
Внутрішньо венне введення меропенему ефективне   при застосуванні у пацієнтів з кістозним фіброзом та хронічними інфекціями нижніх дихальних шляхів як моно терапія, або у комбінації з іншими протимікробними засобами.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до препарату.
Дитячий вік до 3 місяців.
Діти з порушеннями функції печінки та нирок.
Спосіб застосування та дози.
Дорослі
Дозування та тривалість терапії встановлюють залежно від типу, тяжкості інфекції та стану пацієнта.
Рекомендована добова доза становить:
При лікуванні пневмонії, інфекцій сечовивідних шляхів, гінекологічних інфекцій, таких як ендометрит, інфекцій шкіри та   м’яких тканин – 500 мг Меронему   кожні 8 годин.
При лікуванні госпітальних пневмоній, перитоніту, підозрюваних інфекцій у пацієнтів з нейтропенією, септицемією - 1000 мг Меронему кожні 8 годин.
При кістозно му фіброзі рекомендована доза становить 2 г кожні 8 годин.
При менінгіті рекомендована доза становить 2 г кожні 8 годин.
Як і у випадку з іншими антибіотиками, слід бути особливо обережними при застосуванні меропенему як моно терапії у тяжкохворих пацієнтів з відомою або підозрюваною інфекцією Pseudomonas aeruginosa нижніх дихальних шляхів.
При лікуванні інфекції Pseudomonas aeruginosa слід регулярно проводити тест на чутливість.
Схема дозування для дорослих пацієнтів з недостатністю ниркової функції.
У пацієнтів з кліренсом креатині ну нижче 51 мл/хв дозу слід знизити за зазначеною нижче схемою:

Меропенем виводиться за допомогою гемодіалізу; якщо необхідне тривале лікування Меронемом, рекомендовано вводити одиницю дози (залежно від типу та тяжкості інфекції) наприкінці процедури гемодіалізу, щоб відновити терапевтично ефективні плазмові концентрації.
Не існує досвіду застосування Меронему у пацієнтів, що перебувають на перитонеальному діалізі.
Дозування у пацієнтів з печінковою недостатністю
Для пацієнтів з печінковою недостатністю коригування дози не потрібне.
Пацієнти літнього віку
Для пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок або показниками кліренсу креатині ну вище 50 мл/хв коригування дози непотрібне.
Діти
Для дітей віком від 3 місяців до 12 років рекомендована доза становить 10 - 20 мг/кг кожні 8 годин залежно від типу та тяжкості інфекції, чутливості патогену та стану пацієнта. У дітей з масою тіла більше 50 кг слід застосовувати дозу для дорослих.
Для дітей віком від 4 років до 18 років з кістозним фіброзом, а також   для лікування   загострення хронічних інфекцій нижніх дихальних шляхів застосовують дози в межах 25 - 40 мг/кг кожні 8 годин При менінгіті рекомендована доза становить 40 мг/кг кожні 8 годин.
Спосіб застосування
Струшувати приготований розчин перед застосуванням.
Меронем можна вводити внутрішньо венно болюсно   протягом приблизно 5 хв або внутрішньо венно інфузійно протягом приблизно 15 - 30 хв.
Меронем для застосування   внутрішньо венно болюсно слід розчинити у стерильній воді для ін’єкцій (5 мл на 250 мг меропенему), внаслідок чого отримують концентрацію 50 мг/мл. Приготовлений розчин прозорий та безбарвний або блідо-жовтого кольору.
Меронем для внутрішньо венної інфузії можна приготувати за допомогою сумісних рідин для інфузій (50 - 200 мл).
Меронем сумісний з такими рідинами для інфузій:
0,9 % розчин натрію хлориду;
5 % або 10 % розчин глюкози;
5 % розчин глюкози з 0,02 % натрію бікарбонатом;
5 % розчин глюкози з 0,9 % натрію хлоридом;
5 % розчин глюкози з 0.225 % розчином натрію хлориду;
5 % розчин глюкози з 0,15 % розчином калію хлориду;
2,5 % або 10 % розчин манітолу.
Побічні реакції.
Меронем, як правило, добре переноситься. Побічні реакції рідко потребують припинення лікування. Про серйозні побічні реакції повідомлялося дуже рідко. Для оцінки частоти виникнення небажаних явищ застосовували такі критерії: часто (³ 1 %,< 10 %), рідко (³ 0,1 %, < 1 %) та дуже рідко ( ³ 0,01 % ,< 0,1 %).

Передозування.
Обмежений пост маркетинговий досвід вказує, що побічні ефекти після передозування відповідають характеристикам побічних реакцій, які описані в розділі “Побічна дія”. Лікування симптоматичне; гемодіаліз.
Застосування у період вагітності   або   годування груддю.
Меронем не слід застосовувати в період вагітності та годування груддю, за виключенням випадків, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода або немовляти.
У кожному випадку препарат слід застосовувати під безпосереднім наглядом лікаря.
Меропенем визначається в грудному молоці тварин у дуже низьких концентраціях.
Діти.
Препарат не застосовують   дітям віком   до 3 місяців та дітям з порушеннями функції печінки і нирок.
Досвід застосування у дітей з нейтропенією або первинним чи вторинним імунодефіцитом відсутній.
Особливості застосування.
Існує перехресна алергенність між іншими карбапенемами та бета-лактам ними антибіотиками, пеніцилінами та цефалоспоринами. Перед початком терапії меропенемом слід провести ретельне опитування щодо попередніх реакцій гіпер чутливості на бета-лактамні антибіотики та застосовувати препарат   з обережністю у пацієнтів з такими випадками в анамнезі. При виникненні алергічної реакції на меропенем застосування препарату слід припинити та вдатися до відповідних заходів.
При застосуванні Меронему у пацієнтів із захворюванням печінки слід ретельно стежити за рівнями трансаміназ та білірубіну.
Як і у випадку з іншими протимікробними препаратами, можливий надлишковий ріст нечутливих до антибіотика мікро організмів, тому кожний пацієнт має перебувати під наглядом тривалий час.
Застосування для лікування інфекцій, спричинених стафілококами, резистентними до метициліну, не рекомендується.
Як і у випадку з практично всіма антибіотиками, при лікуванні Меронемом рідко повідомлялося про псевдомембранозний коліт, ступінь тяжкості якого може варіювати від легкго до такого, що становить загрозу життю. Тому антибіотики слід призначати з обережністю особам із шлунково-кишковими скаргами в анамнезі, особливо колітом.
Важливо зважати на можливість діагнозу псевдомембранозний коліт у пацієнтів, у яких виникла діарея при застосуванні Меронему. Хоча дослідження вказують на те, що токсин, який виробляється Costridium difficile, є однією з основних причин коліту, що пов`язаний з антибіотиками, інші причини слід також брати до уваги.
Слід бути обережними при застосуванні Меронему разом з потенційно нефро токсичними препаратами.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або работі з іншими механізмами.
Дані відсутні, проте не очікується впливу Меронему на здатність керувати автомобілем або працювати з механізмами.
Взаємодія з   іншими   лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Необхідно бути обережними   при призначенні   Меронему одночасно з потенційно токсичними для нирок ліками.
Пробенецид конкурує з меропенемом щодо тубулярного виведення і, таким чином, пригнічує ренальну секрецію, що призводить до подовження періоду напіврозпаду та підвищення концентрації   меропенему в плазмі. Оскільки сила і тривалість дії Меронему, введеного без пробенециду, ідентичні, не рекомендується вводити пробенецид і Меронем одночасно.
Потенційний вплив Меронему на зв’язування білків іншими препаратами або їх метаболізм не вивчався.
Меронем може зменшити сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти. У деяких пацієнтів ці рівні можуть досягти субтерапевтичних.
Меронем призначався одночасно з іншими лікарськими засобами без жодної небажаної фармакологічної взаємодії (крім пробенециду,   про який згадано вище).
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Меропенем є карбапенемовим антибіотиком для парентерального застосування, відносно стабільним до впливу людської дигідропептидази-1 (DHP-1), тому не потребує додавання інгібітору DHP-1.
Меропенем чинить бактерицидну дію шляхом втручання у життєво важливий синтез стінок бактеріальної клітини. Легкість, з якою він проникає у стінки бактеріальної клітини, високий рівень стабільності до всіх серинових бета-лактамаз та виражена спорідненість з білками, що зв’язують пеніцилін (PBP), пояснюють сильну бактерицидну дію меропенему проти широкого спектра аеробних та анаеробних бактерій. Мінімальні бактерицидні концентрації (МВС) зазвичай є такими ж, як і мінімальні інгібуючі концентрації (МІС). Для 76% бактерій співвідношення МВС : МІС становило 2 або менше.
Меропенем є стабільним у тестах на чутливість, а ці тести можна проводити за допомогою звичайних рутинних методів. Тести in vitro показують, що меропенем діє синергічно з різними антибіотиками. Як було продемонстровано in vitro та in vivo, меропенем має пост антибіотичний ефект.
Спираючись на фармакокінетику та співвідношення клінічних та мікробіологічних результатів щодо діаметра зони та мінімальних інгібуючих концентрацій (МІС)   для мікро організмів, рекомендується єдиний комплекс критеріїв чутливості до меропенему.

Антибактеріальний спектр меропенему in vitro включає більшість клінічно значимих грам-позитивних та грам негативних, аеробних та анаеробних штамів бактерій, як зазначено нижче.
Грам позитивні аероби:
Bacillus spp., Corynebacterium diphteriae, Enterococcus faecalis, Enterococcus liquifaciens, Enterococcus avium, Listeria monocytogenes, Lactobacillus spp., Nocardia asteroids, Staphylococcus aureus (позитивні та негативні до пеніцилін ази), Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus capitis, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus xylosus, Staphylococcus warneri, Staphylococcus hominis, Staphylococcus simulans, Staphylococcus intermedius, Staphylococcus sciuri, Staphylococcus lugdunensis, Streptococcus pneumoniae (чутливі та резистентні до пеніциліну), Streptococcus agalactiae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus equi, Streptococcus bovis, Streptococcus mitis, Streptococcus mitior, Streptococcus milleri, Streptococcus sanguis, Streptococcus viridans, Streptococcus salivarius, Streptococcus morbillorum, Streptococcus Group G, Streptococcus Group F, Rhodococcus equi.
Грам негативні аероби:
Achromobacter xylosoxidans, Acinetobacter anitratus, Acinetobacter lwoffii, Acinetobacter baumannii, Aeromonas hydrophila, Aeromonas sorbria, Aeromonas caviae, Alcaligenes faecalis, Bordetella bronchiseptica, Brucella melitensis, Campylobacter coli, Campylobacter jejuni, Citrobacter freundii, Citrobacter diversus, Citrobacter koseri, Citrobacter amalonaticus, Enterobacter aerogenes, Enterobacter (Pantoea) aglomeran, Enterobcter cloacae, Enterobacter sakazakii, Escherichia coli, Escherichia hermannii, Gardnerella vaginalis, Haemophilus influenzae (включаючи позитивні до бета-лактамази та резистентні до ампіциліну штами), Heamophilus parainfluenzae, Heamophilus ducreyi, Helicobacter pylori, Neisseria meningitides, Neisseria gonorrhoeae (включаючи позитивні до бета-лактамаз, резистентні до пеніциліну та резистентні до спектиноміцину штами), Hafnia alvei, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella aerogenes, Klebsiella ozaenae, Klebsiella oxytoca, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Morganella morganii, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Proteus penneri, Providencia rettgeri, Providencia stuartii, Providencia alcalifaciens, Pasteurella multocida, Plesiomonas shigelloides, Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas putida, Pseudomonas alcaligenes, Burkholderia (Pseudomonas) cepacia, Pseudomonas flourescens, Pseudomonas stutzeri, Pseudomonas pseudomallei, Pseudomonas acidovorans, Salmonella spp., включаючи Salmonella enteritidis/typhi, Serratia marcescens, Serratia liquefaciens, Serratia rubidaea, Shigella sonnei, Shigella flexneri, Shigella boydii, Shigella dysenteriae, Vibrio cholerae, Vibrio parahaemolyticus, Vibrio vulnificus, Yersinia enterocolitica.
Анаеробні бактерії:
Actinomyces odontolyticus, Actinomyces meyeri, Bacteroides-Prevotella-Porphynomonas spp., Bacteroides fragilis, Bacteroides vulgatus, Bacteroides variabilis, Bacteroides pneumosintes, Bacteroides coagulans, Bacteroides uniformis, Bacteroides distasonis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicron, Bacteroides eggerthii, Bcteroides capsillosis, Prevotella buccalis, Prevotella corporis, Bacteroides gracilis, Prevotella melaninogenica, Prevotella intermedia, Prevotella bivia, Prevotella splanchnicus, Prevotella oralis, Prevotella disiens, Prevotella rumenicola, Bacteroides ureolyticus, Prevotella oris, Prevotella buccae, Prevotella denticola, Bacteroides levii, Porphyromonas asaccharolytica, Bifidobacterium spp., Bilophila wadsworthia, Clostridium perfringens, Clostridium bifermentalis, Clostridium ramosum, Clostridium sporogenes, Clostridium cadaveris, Clostridium sordellii, Clostridium butyricum, Clostridium clostridiiformis, Clostridium, innocuum, Clostridium subterminale, Clostridium tertium, Eubacterium lentum, Eubacterium aerofaciens, Fusobacterium mortiferum, Fusobacterium necrophorum, Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium varium, Mobiluncus curtisii, Mobiluncus mulieris, Peptostreptococcus anaerobius, Peptostreptococcus micros, Peptostreptococcus saccharolyticus, Peptococcus saccharolyticus, Peptostreptococcus asaccharolyticus, Peptostreptococcus magnus, Peptostreptococcus prevotii, Propionibacterium acnes, Propionibacterium aidum, Propionibacterium granulosum.
Stenotrophomonas maltophilia, Enterococcus faecium та стафілококи, резистентні до метициліну, як було виявлено, є резистентними до меропенему.
Фармакокінетика. Внутрішньо венна інфузія   протягом 30 хв одноразової дози Меронему у здорових добровольців призводить до пікових плазмових концентрацій, що становлять приблизно 11 мкг/мл для дози 250 мг, 23 мкг/мл – для дози 500 мг та 49 мкг/мл для дози 1 г.
Проте не існує абсолютної фармакокінетичної пропорційності між введеною дозою та показниками максимальної концентрації в плазмі (Cmax) і площею під кривою «концентрація-час» (AUC). Крім того, спостерігалося зниження плазмового кліренсу з 287 до 205 мл/мм для доз у межах 250 мг – 2 г.
Внутрішньо венна болюсна ін’єкція Меронему протягом 5 хв у здорових добровольців призводить до пікових   плазмових   концентрацій,   що   становлять   приблизно  52   мкг/мл для дози 500 мг та 112 мкг/мл – для дози 1 г.
Внутрішньо венні інфузії по 1 г протягом 2, 3 та 5 хв порівнювали у тристоронньому перехресному дослідженні. Ці тривалості інфузії призводили до пікових плазмових концентрацій, що становили 110, 91 та 94 мкг/мл   відповідно.
Після в/в введення дози 500 мг рівні меропенему в плазмі знижуються до величин 1 мкг/мл або менше через 6 годин   після введення.
При багаторазовому застосуванні з інтервалом 8 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок накопичення меропенему не відбувається.
У суб’єктів з нормальною функцією нирок період напів виведення меропенему становить приблизно 1 годину.
Зв’язування меропенему з протеїнами плазми дорівнює приблизно 2 %.
Приблизно 70 % введеної дози виводиться у вигляді незміненого меропенему з сечею за 12 годин, після чого спостерігається незначне подальше виведення з сечею. Концентрації меропенему в сечі, що перевищують 10 мкг/мл, зберігаються аж до 5 годин після введення дози 500 мг. Накопичення меропенему в плазмі або сечі у добровольців з нормальною функцією нирок при режимі введення дози 500 мг кожні 8 годин або 1 г кожні 6 годин не спостерігалося.
Єдиний метаболіт меропенему є мікро біологічно неактивним.
Меропенем добре проникає у більшість тканин та рідин організму, включаючи цереброспінальну рідину у пацієнтів з бактеріальним менінгітом, досягаючи концентрацій, що перевищують рівень, потрібний для інгібування більшості бактерій.
Дослідження, проведені у дітей, показали, що фармакокінетика Меронему у дітей є такою ж, як у дорослих. Період напів виведення меропенему у дітей віком до 2 років дорівнював 1,5 - 2,3 години, а фармакокінетика була лінійною в межах доз 10 - 40 мг/кг.
Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з нирковою недостатністю показали, що плазмовий кліренс меропенему співвідноситься з кліренсом креатині ну. Пацієнтам з нирковою недостатністю є потреба у   коригуванні дози.
Фармакокінетичні дослідження в осіб літнього віку показали зниження плазмового кліренсу меропенему, що співвідноситься з віковим зниженням кліренсу креатині ну.
Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із захворюванням печінки не показали впливу захворювання печінки на фармакокінетику меропенему.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або світло-жовтого кольору.
Несумісність.
Меронем не слід змішувати або додавати до інших лікарських засобів.
Термін придатності.
4 роки.
Приготовлений продукт слід застосувати негайно або зберігати за потреби згідно умов, наведених у нижченаведеній таблиці.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 °С. Не заморожувати.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Рекомендується застосовувати свіжо приготовлені розчини Меронему для в/в ін’єкцій та інфузій.

Розчини Меронему не слід заморожувати.
Під час приготування розчину слід застосовувати стандартні асептичні методики.
Струшувати приготований розчин перед застосуванням.
Усі флакони призначені лише для одноразового застосування.
Упаковка.
Скляні флакони, закриті резиновою пробкою та запечатані алюмінієвою кришкою. По 10 флаконів у картонній коробці.

Написати відгук