Сандостатин (Sandostatin) 500 мкг/1 мл, 5 ампул

Виробник NOVARTIS PHARMA
Наявність: На складі
Ціна 3,580 грн.
3,240 грн.

Кількість: - +
   - АБО -   

САНДОСТАТИН (SANDOSTATIN)
 

Загальна характеристика:
міжнародна назва: octreotide;
основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний розчин;
склад: 1 мл розчину містить 0,05 мг або 0,1 мг октреотиду (у формі вільного пептиду);
допоміжні речовини: кислота молочна, манітол, натрію гідро карбонат, вода для ін’єкцій.
Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група. Гіпоталамічні гормони. Код АТС Н 01СВ 02.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Сандостатин - синтетичнийоктапептид, який є похідним природного гормону соматостатину і має схожі з ним фармакологічні ефекти, але значно більшу тривалість дії. Препарат пригнічує патологічно підвищену секрецію гормону росту (ГР), а також пептидів і серотоніну, які продукуються в гастро-ентеро-панкреатичній ендокринній системі.
У здорових осіб Сандостатин пригнічує
секрецію гормону росту, що спричинюється аргініном, фізичним навантаженням та інсуліновою гіпоглікемією;
секрецію інсуліну, глюкагону, гастрину та інших пептидів гастро-ентеро-панкреатичної ендокринної системи, що спричинюється прийомом їжі, а також секрецію інсуліну іглюкагону, яка стимулюється аргініном;
секрецію тиреотропіну, що спричинюється тиреоліберином.
У хворих на акромегалію (включаючи тих, в яких були неефективними оперативне втручання, променева терапія і лікування антагоністами допаміну) Сандостатин знижує концентрацію ГР і/або соматомедину С у плазмі крові. Клінічно значуще зниження концентрації ГР (на 50% і більше) відмічається майжеу всіх хворих; нормалізація ж рівня гормону росту у плазмі (менше 5 нг/мл) досягається приблизно у половини хворих. У більшості хворих на акромегаліюСандостатин помітно знижує вираженість таких симптомів, як головний біль, набряклість шкіри і м’яких тканин, гіпергідроз, біль у суглобах і парестезії. Ухворих з великими аденомами гіпофіза лікування Сандостатином може привести додеякого зменшення розмірів пухлини.
При карциноїдних пухлинах застосування Сандостатину може приводити до зменшення вираженості таких симптомів, як відчуття припливів крові і діарея, що в багатьох випадках супроводжується зниженням концентрації серотоніну уплазмі і екскреції 5-гідроксііндол оцтової кислоти з сечею. Якщо бажаного ефекту лікування не спостерігається, тривалість застосування Сандостатину не повинна перевищувати 1 тиждень.
При пухлинах, що характеризуються гіперпродукцією вазо активногоінтестинального пептиду (ВІП), застосування Сандостатину приводить у більшості хворих до зменшення тяжкої секреторної діареї, яка характерна дляцього стану, що, в свою чергу, приводить до поліпшення якості життя хворого. Одночасно відбувається зменшення супутніх порушень електролітного балансу, наприклад гіпокаліємії, що дає змогу відмінити ентеральне і парентеральневведення рідини і електролітів. У деяких хворих відбувається сповільнення або припинення прогресу вання пухлини і навіть зменшення її розмірів, особливо метастазів у печінку. Клінічне покращання звичайно супроводжується зменшенням (навіть до нормальних значень) концентрації вазо активного інтестинальногопептиду (ВІП) у плазмі.
При глюкагономах застосування Сандостатину у більшості випадків приводить до помітного зменшення некротизуючого мігруючого висипу, який є характерним для цього стану. Сандостатин не виявляє будь-якого істотного впливуна вираженість цукрового діабету, який часто спостерігається при глюкагономах, і звичайно не призводить до зниження потреби в інсуліні або пероральнихцукрознижувальних препаратах. У хворих, що страждають на діарею, Сандостатинвикликає її зменшення, що супроводжується підвищенням маси тіла. При застосуванні Сандостатину часто відмічається швидке зниження концентраціїглюкагону у плазмі, однак при тривалому лікуванні цей ефект не зберігається. Утой же час симптоматичне поліпшення залишається стабільним тривалий час.
При гас триномах/синдромі Золлінгера-Еллісона Сандостатин, що застосовується як моно терапія або в комбінації з блокаторами Н2 -рецепторів, може знизити кислотопродукцію у шлунку і привести до клінічного покращання, утому числі і відносно діареї. Можливо також зменшення вираженості й інших симптомів, очевидно зв’язаних із синтезом пептидів пухлиною, у тому числі припливів. У деяких випадках відмічається зниження концентрації гастрину уплазмі.
У хворих з інсулін омами Сандостатин зменшує рівеньімунореактивного інсуліну в крові (цей ефект, однак, може бути короткочасним -близько 2 год). У хворих з операбельними пухлинами Сандостатин може забезпечити відновлення і підтримання нормо глікемії у передопераційний період. У хворих з неоперабельними доброякісними і злоякісними пухлинами контроль глікемії може поліпшуватись і без одночасного тривалого зниження рівня інсуліну в крові.
У хворих з пухлинами, які гіперпродукують рилізинг-фактор гормон уросту (соматолібериномами), Сандостатин зменшує вираженість симптомів акромегалії. Це, очевидно, пов’язано з пригніченням секреції рилізинг-фактора гормону росту і самого гормону росту. У подальшому може зменшитися гіпертрофія гіпофіза.
При рефрактерній діареї у хворих з синдромом набутого імунодефіциту (СНІД) застосування Сандостатину призводить до повної або часткової нормалізації випорожнень приблизно в 1/3 хворих, що страждають надіарею, яка не контролюється адекватною терапією протимікробними і/абопротидіарейними засобами.
У хворих, яким проводяться операції на підшлунковій залозі, застосування Сандостатину під час операції і після неї знижує частоту типових після операційних ускладнень (наприклад панкреатичних нориць, абсцесів, сепсису, після операційного гострого панкреатиту).
При кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу і шлунка ухворих на цироз печінки застосування Сандостатину у комбінації зі специфічним лікуванням (наприклад склерозуючою терапією) приводило до більш ефективної зупинки кровотечі і ранньої повторної кровотечі, зменшення об’ємутрансфузій і поліпшення 5-денного виживання. Хоча механізм дії Сандостатинуточно не встановлений, вважається, що препарат зменшує органний кровотік шляхом пригнічення таких вазоактивних гормонів, як ВІП і глюкагон.
Фармакокінетика. Після підшкірного введення Сандостатин швидко іповністю всмоктується. Максимальна концентрація препарату у плазмі досягається в межах 30 хв. Зв’язування з білками плазми становить 65%. Зв’язуванняСандостатину з форменими елементами крові вкрай незначні. Об’єм розподілу -0,27 л/кг.
Загальний кліренс становить 160 мл/хв. Період напів виведення після підшкірної ін’єкції препарату - 100 хв. Після внутрішньо венного введення виведення препарату здійснюється у дві фази, з періодами напів виведення 10 і 90хв відповідно.
Показання для застосування.
Акромегалія - для контролю основних проявів захворювання ізниження рівнів ГР і соматомедину С у плазмі у тих випадках, коли відсутній достатній ефект від хірургічного лікування, променевої терапії і лікуванняагоністами допаміну. Сандостатин показаний також для лікування хворих на акромегалію, які відмовилися від операції або мають протипоказання до неї, атакож для короткочасного лікування у проміжках між курсами променевої терапії доти, доки повністю не розвинеться її ефект.
Полегшення симптомів пов’язаних з ендокринними пухлинами шлунково-кишкового тракту і підшлункової залози:
карциноїдні пухлини з наявністю карциноїдного синдрому;
ВІПоми (пухлини, що характеризуються гіперпродукцією вазо активногоінтестинального пептиду);
глюкагономи;
гас триноми/синдром Золлінгера-Еллісона - звичайно у комбінації з блокаторами гіста мінових Н2-рецепторів і антацидами або безантацидів;
інсулін оми (для контролю гіпоглікемії у передопераційний період, а такождля підтримуючої терапії);
соматолібериноми (пухлини, що характеризуються гіперпродукцієюрилізинг-фактора гормону росту).
Сандостатин не є протипухлинним препаратом, і його застосування не може привести до вилікування даної категорії хворих.
Рефрактерна діарея у хворих на СНІД.
Профілактика ускладнень після операцій на підшлунковій залозі.
Припинення кровотеч і профілактика рецидивів кровотеч із варикозно розширених вен стравоходу у хворих на цироз печінки (у комбінації зі специфічними лікувальними заходами, наприклад з ендоскопічною склерозивною терапією).
Спосіб застосування та дози.
При акромегалії спочатку препарат вводять по 0,05 - 0,1 мг підшкірно (п/ш) з інтервалами 8 або 12 годин. У подальшому добір дози повиненгрунтуватися на щомісячних визначеннях концентрації гормону росту у крові, аналізі клінічних симптомів і переноси місті препарату. Для більшості хворих оптимальна добова доза становить 0,2 - 0,3 мг. Не слід перевищувати максимальну дозу, що становить 1,5 мг на день. Якщо після 3 місяців лікування Сандостатиномне відмічається достатнього зниження рівня гормону росту і поліпшення клінічної картини захворювання, терапію слід припинити.
При ендокринних пухлинах ШКТ і підшлункової залози препарат вводятьп/ш у початковій дозі по 0,05 мг 1 - 2 рази на добу. У подальшому, залежно від досягнутого клінічного ефекту, впливу на рівні гормонів, що продукуються пухлиною (у випадку карциноїдних пухлин - впливу на виділення 5-гідроксііндол оцтової кислоти з сечею), і сприйнятливості, дозу препарату можна поступово збільшити до 0,1 - 0,2 мг 3 рази на добу. У виняткових випадках можуть знадобитися більш високі дози.
Підтримуючі дози препарату слід добирати індивідуально.
При рефрактерній діареї у хворих на СНІД препарат вводять п/ш у початковій дозі по 0,1 мг 3 рази на добу. Якщо після одного тижня лікування діарея не вщухає, дозу препарату слід збільшити індивідуально, навіть до 0,25мг 3 рази на добу. Корекцію дози проводять з урахуванням динаміки випорожнень і сприйнятливості препарату. Якщо протягом тижня лікування Сандостатином у дозі 0,25 мг 3 рази на день поліпшення не настає, терапію слід припинити.
Для профілактики ускладнень після операцій на підшлунковій залозіпрепарат вводять п/ш по 0,1 мг 3 рази на добу протягом 7 наступних днів, починаючи з дня операції (у крайньому разі - за 1 год до лапаротомії).
При кровотечі із варикозно розширених вен стравоходу вводять препарат у дозі 25 мкг/год шляхом безперервної внутрішньо венної інфузіїпротягом 5 днів. Сандостатин можна розводити ізотонічним розчином натрію хлориду.
Примітка. Хворі, які самостійно здійснюють підшкірне введення Сандостатину, повинні отримати детальні інструкції від лікаря або медсестри.
Перед введенням розчин повинен мати кімнатну температуру, що сприяє зменшенню неприємних відчуттів у місці введення. Не слід вводити препарат водне і те ж місце з короткими проміжками часу. Щоб уникнути мікробного забруднення, не рекомендується проколювати кришку багатодозового флакона більше 10 разів.
На сьогодні немає даних, які б свідчили про те, що в осіб похилого віку знижена сприйнятливість Сандостатину і для них потрібна зміна режиму дозування. Досвід застосування Сандостатину для лікування дітей дуже обмежений.
У хворих на цироз печінки була відмічена добра сприйнятливістьСандостатину, який застосовувався протягом 5 днів до 50 мкг/год у вигляді безперервної в/в інфузії у зв’язку з кровотечею із варикозно розширених вен стравоходу.
Побічна дія. Місцеві реакції у випадку підшкірної ін’єкціїСандостатину включають біль, відчуття свербежу або печіння, почервоніння і припухлість (звичайно минають протягом 15 хв). Вираженість місцевих реакцій можна зменшити, якщо використовувати розчин кімнатної температури або якщо вводити менший об’єм концентрованого розчину.
Побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, нудота, блювання, спастичний біль у животі, здуття живота, надмірне газоутворення, рідке випорожнення, діарея і стеаторея. Хоча виділення жиру з калом може збільшуватися, немає вказівок на те, що тривале лікування Сандостатином може призводити до розвитку дефіциту харчування внаслідок порушень всмоктування (мальабсорбція). Рідко можуть відмічатися явища, які нагадують гостру кишкову непрохідність: прогресуюче здуття живота, виражений біль в епігастральнійділянці, напруження черевної стінки, м’язовий “захист". Частоту виникнення побічних ефектів з боку ШКТ можна зменшити, збільшуючи проміжки часу між прийомами їжі і введенням Сандостатину.
Тривале застосування Сандостатину може призводити до утворення каменіву жовчному міхурі.
Оскільки Сандостатин виявляє пригнічуючу дію на ГР, глюкагон таінсулін, він може впливати на концентрацію глюкози у крові. Можливо зниження толерантності до глюкози після їди. У деяких випадках при тривалому застосуванні препарату може розвинутися стійка гіперглікемія. Спостерігалися також станигіпоглікемії. Є повідомлення про поодинокі випадки випадання волосся.
Зрідка повідомлялося про розвиток гострого панкреатиту. Це явище звичайно відмічається у перші години або дні лікування Сандостатином і зникає після відміни препарату. У хворих, які тривалий час отримують Сандостатин і вяких з’явилися камені у жовчному міхурі, також можливий розвиток панкреатиту.
Є окремі повідомлення про розвиток порушень функції печінки, пов’язанихіз застосуванням Сандостатину. Це такі випадки:
гострий гепатит без холестазу, коли після відміни Сандостатинувідбулася нормалізація показників печінкових трансаміназ;
повільний розвиток гіпербілірубінемії, що супроводжується підвищенням показників лужної фосфатази, гамаглютамілтрансфер ази і, меншою мірою, трансаміназ.
Протипоказання. Підвищена чутливість до октреотиду або інших компонентів препарату.
Передозування. При гострому передозуванні не було відмічено будь-яких небезпечних для життя реакцій. При передозуванні можливі такі симптоми: зменшення частоти серцевих скорочень, припливи крові до обличчя, спастичний біль у животі, діарея, нудота, відчуття порожнечі у шлунку.
Лікування - симптоматичне.
Особливості застосування. При пухлинах гіпофіза, що секретують ГР, необхідно пильне спостереження за хворими, які отримують Сандостатин, оскільки можливо збільшення розмірів пухлин з розвитком таких серйозних ускладнень, як звуження поля зору. У цих випадках слід розглянути необхідність застосування інших методів лікування.
У 10 - 20% хворих, що отримують Сандостатин протягом тривалого часу, можлива поява каменів у жовчному міхурі, тому слід взяти до уваги певні рекомендації.
Рекомендації щодо ведення хворих під час лікуванняСандостатином (відносно утворення каменів жовчного міхура):
перед призначенням Сандостатину хворі повинні пройти ультразвукове обстеження жовчного міхура;
під час лікування Сандостатином слід проводити повторні ультразвукові обстеження жовчного міхура з інтервалами 6 - 12 місяців;
якщо камені виявлені ще до початку лікування, необхідно оцінити потенційні переваги терапії Сандостатином порівняно з можливим ризиком, пов’язаним з наявністю жовчних каменів. Даних про будь-який негативний впливСандостатину на перебіг або прогноз жовчнокам’яної хвороби, яка вже існує, немає.
Ведення хворих, вяких камені жовчного міхура утворюються в процесі лікування Сандостатином.
а) Безсимптомні камені жовчного міхура.
Застосування Сандостатину можна припинити або продовжити відповідно дооцінки співвідношення ”користь/ризик”. У будь-якому випадку немає необхідності робити щось інше, крім продовження спостереження, за необхідності зробивши його частішим.
б) Камені жовчного міхура з клінічною симптоматикою.
Застосування Сандостатину можна припинити або продовжити відповідно дооцінки співвідношення ”користь/ризик”. У будь-якому випадку хворого слід лікувати так, як і в інших випадках жовчнокам’яної хвороби з клінічними проявами. Медикаментозне лікування включає застосування комбінацій препаратів жовчних кислот (наприклад хенодеоксихолевої кислоти у дозі 7,5 мг/кг на добу у поєднанні з урсодеоксихолевою кислотою у тій же дозі) під ультразвуковим контролем - до повного зникнення каменів.
При лікуванні ендокринних пухлин ШКТ і підшлункової залозиСандостатином інколи може настати раптовий рецидив симптомів захворювання.
У хворих з інсулін омами на фоні лікування Сандостатином може відмічатися збільшення вираженості і тривалості гіпоглікемії (це пов’язано збільш вираженим пригнічую чим впливом на секрецію ГР і глюкагону, ніж насекрецію інсуліну, а також з меншою тривалістю інгібуючого впливу на секрецію інсуліну). За такими хворими слід уважно спостерігати на початку лікуванняСандостатином, а також при кожній зміні дози препарату. Істотні коливання концентрації глюкози в крові можна спробувати знизити шляхом частішого введенняСандостатину.
Під час кровотеч із варикозно розширених вен стравоходу у хворих нацироз печінки підвищений ризик розвитку інсулінзалежного цукрового діабету, атакож можливі зміни потреби в інсуліні у хворих на цукровий діабет; тому у цих випадках необхідний систематичний контроль концентрації глюкози у крові.
Досвід застосування Сандостатину для лікування вагітних і жінок, які годують груддю, відсутній, тому у таких випадках препарат призначають лише за абсолютними показаннями.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Сандостатин зменшує всмоктуванняциклоспорину і сповільнює всмоктування циметидину.
У хворих на цукровий діабет, які застосовують інсулін, Сандостатин може знижувати потребу в інсуліні.
Умови та термін зберігання. Зберігати у холодильнику при температурі 2 -8°С, захищати від впливу світла, у місці, недоступному для дітей. У процесі використання ампули можна тримати при кімнатній температурі до 2 тижнів.
Термін придатності - 5 років.

Написати відгук


Ваше Ім’я:


Ваш відгук: Примітка:HTML теги не дозволені! Використовуйте звичайний текст.

Рейтинг Погано           Добре

Введіть код, вказаний на зображенні: