Тарка (Tarka) 240 мг/4 мг, 28 таблеток

ТАРКА (TARKA)
 

Склад:
діючі речовини:
1 таблетка містить трандолаприлу 2 мг та верапамілу гідрохлориду 180 мг;
1 таблетка містить трандолаприлу 4 мг та верапамілу гідрохлориду 240 мг;
допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, повідон, гіпромелоза, натрію стеарилфумарат, целюлоза мікрокристалічна, натрію альгінат, магнію стеарат, вода очищена, гідроксипропілцелюлоза, макрогол 400, макрогол 6000, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію докузат, титану діоксид (Е 171), заліза оксиди та гідроксиди (заліза оксид червоний, заліза оксид жовтий, заліза оксид чорний) (Е 172).
Лікарська форма. Таблетки з модифікованим вивільненням, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори АПФ у комбінації з антагоністами кальцію. Трандолаприл і верапаміл.
Код АТС C09B B10.
Клінічні характеристики.
Показання.
Есенціальна гіпертензія у пацієнтів, у яких артеріальний тиск нормалізується за допомогою трандолаприлу та верапамілу окремо у таких самих дозах або при неадекватному контролі артеріального тиску при застосуванні тільки одного з активних компонентів препарату.
Протипоказання.
Гіперчутливість до трандолаприлу або будь-якого іншого інгібітору АПФ та/або верапамілу або будь-якої з допоміжних речовин.
Ангіоневротичний набряк, пов’язаний з лікуванням інгібіторами АПФ, в анамнезі.
Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
Кардіогенний шок.
Гострий інфаркт міокарда з ускладненнями.
Атріовентрикулярна блокада ІІ або ІІІ ступеня без функціонуючого штучного водія ритму.
Синдром слабкості синусового вузла у пацієнтів без функціонуючого штучного водія ритму.
Декомпенсована серцева недостатність.
Фібриляція/тріпотіння передсердь при наявності додаткових провідних шляхів (наприклад, синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта, синдром Лауна-Ганонга-Левіна).
Вагітність та період годування груддю.
Одночасне внутрішньовенне застосування блокаторів бета-адренорецепторів (за винятком проведення інтенсивної терапії).
Спосіб застосування та дози.
Дорослим застосовувати 1 таблетку 1 раз на добу, вранці, незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати цілою, не розжовуючи та запиваючи водою.
Пацієнти літнього віку: у деяких пацієнтів літнього віку може спостерігатися більш виражений ефект зниження артеріального тиску через вищу системну біодоступність порівняно з молодшими пацієнтами із артеріальною гіпертензією.
Побічні реакції.
Побічні реакції препарату узгоджуються з відомими реакціями при застосуванні його активних компонентів або лікарських засобів відповідного класу. Найчастіше повідомлялося про кашель, головний біль, запори, вертиго, запаморочення та припливи.
Небажані явища, спонтанні та отримані під час проведення клінічних досліджень, наведені нижче. Для кожної системи органів побічні реакції класифікуються наступним чином залежно від частоти повідомлень: часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), поодинокі (>1/10 000, <1/1000), рідкісні (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки.
З боку крові та лімфатичної системи: рідкісні – лейкопенія, панцитопенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: нечасто – неспецифічні алергічні реакції; рідкісні – підвищення рівня гамаглобулінів, неспецифічна гіперчутливість.
З боку метаболізму і харчування: нечасто – гіперліпідемія; поодинокі – анорексія.
З боку психіки: нечасто – сонливість; рідкісні – агресивність, тривожність, депресія, дратівливість.
З боку нервової системи: часто – запаморочення, вертиго; нечасто – тремор; поодинокі – колапс; рідкісні – порушення рівноваги, безсоння, парестезія або гіперестезія, синкопе або гостра циркуляторна недостатність із втратою свідомості, зміна смаку, слабкість.
З боку органів зору: рідкісні – порушення/нечіткість зору.
З боку серцево-судинної системи: часто – припливи; нечасто – AV-блокада I ступеня, відчуття серцебиття; рідкісні – стенокардія, фібриляція передсердь, повна AV-блокада, неспецифічна AV-блокада, брадикардія, зупинка серця, крововилив у мозок, периферичний набряк, неспецифічний набряк, серцева недостатність, гіпотензивні явища, включаючи ортостатичну гіпотензію або коливання артеріального тиску, тахікардія, гіперемія.
Респіраторні розлади, порушення з боку грудної клітки та середостіння: часто – кашель; рідкісні – бронхіальна астма, бронхіт, диспное, застійні явища у синусах.
З боку шлунково-кишкового тракту: часто – запори; нечасто – біль у животі, діарея, неспецифічні шлунково-кишкові розлади, нудота; рідкісні – сухість у роті/горлі, панкреатит, блювання.
З боку гепатобіліарної системи: рідкісні – холестаз, гепатит, підвищення рівня                      γ-глутамілтрансферази, підвищення рівня лактатдегідрогенази, підвищення рівня ліпази, жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – набряк обличчя, свербіж, висипання, посилене потовиділення; поодинокі – алопеція, herpes simplex, неспецифічні шкірні розлади; рідкісні – ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, екзантема або дерматит, псоріаз, кропив’янка, повідомлялося про випадки розвитку синдрому Стівенса-Джонсона.
З боку кістково-м’язової системи: рідкісні – артралгія, міалгія, міастенія.
З боку нирок та сечовидільної системи: нечасто – поліурія, полакіурія; рідкісні – гостра ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідкісні – гінекомастія, еректильна дисфункція.
Загальні розлади: часто – головний біль; нечасто – біль у грудній клітці; рідкісні – втомлюваність або астенія.
Лабораторні показники: нечасто – зміни показників функціональних тестів печінки; поодинокі – гіпербілірубінемія; рідкісні – підвищення рівня лужної фосфатази, підвищення рівня калію у сироватці крові, підвищення рівня трансаміназ. Повідомлялося про підвищення вмісту сечовини та креатиніну у плазмі крові.
Про наступні побічні реакції не повідомлялося при застосуванні препарату, але вони є характерними для інгібіторів АПФ.
З боку крові та лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну та гематокриту; у поодиноких випадках – агранулоцитоз. Повідомлялося про поодинокі випадки гемолітичної анемії у пацієнтів із уродженою недостатністю глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази (G-6-PDH).
З боку психіки: іноді – сплутаність свідомості.
З боку нервової системи: рідко – порушення сну.
З боку органів слуху та лабіринту: рідко – порушення відчуття рівноваги, дзвін у вухах.
З боку серцево-судинної системи: окремі випадки розвитку аритмії, інфаркту міокарда та транзиторних ішемічних атак, що асоціювалися з артеріальною гіпотензією; іноді симптоматична або тяжка артеріальна гіпотензія.
З боку дихальної системи, грудної клітки та середостіння: рідко – синусит, риніт, глосит та бронхоспазм.
З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – порушення травлення; у поодиноких випадках – кишкова непрохідність, також повідомлялося про інтестинальний набряк.
З боку гепатобіліарної системи: у поодиноких випадках – холестатична жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: іноді виникають алергічні реакції та реакції гіперчутливості, такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Ці стани можуть супроводжуватися гарячкою, міалгією, артралгією, еозинофілією та/або підвищенням титру антинуклеарних антитіл (ANA).
Про наступні побічні реакції не повідомлялося у зв’язку із застосуванням препарату, але вони є характерними для фенілалкіламінових блокаторів кальцієвих каналів.
З боку серцево-судинної системи: AV-блокада (І, ІІ або ІІІ ступеня), зупинка синусового вузла, серцева недостатність.
З боку нервової системи: екстрапірамідні симптоми (хвороба Паркінсона, хореоатетоз, дистонічний синдром); поодинокі повідомлення про загострення міастенії gravis та синдрому Ламберта-Ітона та прогресування м’язової дистрофії Дюшена.
З боку шлунково-кишкового тракту: гінгівальна гіперплазія, біль та дискомфорт у животі.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: описані випадки синдрому Стівенса-Джонсона та еритромелалгії. У поодиноких випадках виникали шкірні алергічні реакції на зразок еритеми. Повідомлялося про випадки пурпури.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: описаний розвиток гіперпролактинемії та галактореї.
Був зареєстрований єдиний випадок паралічу (тетрапарезу) під час постмаркетингового спостереження, пов’язаний із комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути спричинено проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар’єр, що стало можливим у зв’язку з інгібуванням CYP3A4 та Р-глікопротеїну (P-gp) верапамілом. Комбіноване застосування верапамілу та колхіцину не рекомендовано.
Передозування.
При передозуванні препарату можуть виникнути наступні ознаки та симптоми, зумовлені верапамілом: виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, порушення серцевої провідності (наприклад, атріовентрикулярний ритм із атріовентрикулярною дисоціацією та з атріовентрикулярною блокадою високого ступеня, включаючи асистолію) та негативна інотропна дія (наприклад, серцева недостатність). Внаслідок передозування було зафіксовано летальні випадки. Про передозування можуть свідчити інші симптоми на тлі гіпоперфузії, наприклад метаболічний ацидоз, гіперглікемія, гіперкаліємія, ниркова дисфункція та судоми.
При передозуванні препарату можуть виникнути наступні ознаки та симптоми, зумовлені трандолаприлом: тяжка артеріальна гіпотензія, шок, ступор, брадикардія, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, запаморочення, тривожність і кашель.
Лікування. Лікування передозування має бути підтримуючим. Лікування передозування верапамілу гідрохлоридом включає парентеральне введення препаратів кальцію, бета-адренергічну стимуляцію та промивання шлунково-кишкового тракту. Через можливу відстрочену абсорбцію верапамілу внаслідок уповільненого вивільнення пацієнти можуть потребувати медичного спостереження та госпіталізації на період до 48 годин. Верапамілу гідрохлорид не виводиться за допомогою гемодіалізу.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування препарату у період вагітності протипоказано.
Безпечне застосування препарату у період вагітності не підтверджене, однак були випадкові повідомлення про неонатальну гіпоплазію легень, затримку внутрішньоутробного розвитку плода, незарощену артеріальну протоку та гіпоплазію черепа як наслідок дії інгібіторів АПФ на плід.
Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенності, спричиненої впливом інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності, не були переконливими; однак незначне підвищення ризику не може виключатися. Пацієнткам, які планують вагітність, необхідно змінити даний препарат на інший антигіпертензивний лікарський засіб, що має встановлений профіль безпеки при застосуванні у період вагітності, за винятком випадків, коли продовження терапії інгібіторами АПФ є необхідним. При підтвердженні вагітності лікування інгібіторами АПФ необхідно негайно припинити і за необхідності призначити альтернативне лікування.
Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместру вагітності може призвести до фетотоксичності у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). При виявленні застосування трандолаприлу у ІІ триместрі вагітності слід провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Немовлят, чиї матері застосовували інгібітори АПФ, необхідно ретельно оглянути на випадок виявлення артеріальної гіпотензії.
Застосування препарату у період годування груддю протипоказане.
Верапамілу гідрохлорид проникає у грудне молоко людини. Інформації про застосування трандолаприлу у період годування груддю немає.
У період годування груддю більш прийнятне застосування лікарських засобів, що є безпечнішими, особливо під час догляду за новонародженими або недоношеними немовлятами.
Діти.
Препарат не застосовувати дітям та підліткам (< 18 років) через відсутність клінічних досліджень у цій віковій групі.
Особливості застосування.
Через присутність трандолаприлу у препараті його не слід застосовувати при аортальному стенозі або обструктивних порушеннях кровотоку.
Тяжка печінкова недостатність
Оскільки трандолаприл метаболізується до свого активного метаболіту у печінці, особливої уваги та ретельного моніторингу потребують пацієнти з порушенням функції печінки.
Симптоматична артеріальна гіпотензія.
Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією після застосування початкової дози трандолаприлу або її підвищення. Ризик розвитку цього стану збільшується при порушенні водно-сольового балансу після прийому діуретиків, дотримання безсольової дієти, діалізі, дегідратації, діареї або блюванні. Таким хворим перед початком лікування слід припинити застосування діуретиків та відновити об’єм циркулюючої крові (ОЦК) та рівень солей. Якщо припинення терапії діуретиками не є можливим, початкова доза препарату Тарка® повинна бути зменшена.
Нейтропенія/агранулоцитоз
Ризик розвитку нейтропенії залежить від дози та загального стану пацієнта. Нейтропенія рідко спостерігається у пацієнтів без супутніх захворювань, але може виникати у пацієнтів із нирковою недостатністю, особливо при колагенових захворюваннях (наприклад, системний червоний вовчак, склеродермія) та терапії імунодепресантами. Нейтропенія є оборотною при припинені застосування інгібітору АПФ.
Ангіоневротичний набряк
Трандолаприл може спричиняти ангіоневротичний набряк. У пацієнтів негроїдної раси повідомлялося про підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ порівняно з європейцями. Також повідомлялося про інтестинальний набряк у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ. Можливість розвитку цієї реакції слід враховувати у пацієнтів із проявами болю в животі (з або без нудоти чи блювання).
Серцева недостатність
Через вміст верапамілу у препараті слід уникати його застосування пацієнтам із тяжким порушенням функції лівого шлуночка (наприклад, фракція викиду < 30 %, тиск у легеневій артерії вище 20 мм рт. ст. або з ознаками тяжкої серцевої недостатності) та у пацієнтів з будь-яким ступенем дисфункції лівого шлуночка, якщо вони отримують бета-адреноблокатори.
Гіпертрофічна кардіоміопатія
У 120 пацієнтів із гіпертрофічною кардіоміопатією (більшість з яких були резистентними або інтолерантними до пропранололу), що отримували терапію верапамілом у дозах до 720 мг/добу, були відмічені серйозні побічні ефекти. У 3-х пацієнтів був летальний наслідок через набряк легенів; у них спостерігалася тяжка обструкція лівого вентрикулярного кровотоку і, згодом, дисфункція лівого шлуночка. У восьми інших пацієнтів був набряк легенів та/або тяжка артеріальна гіпотензія; у більшості цих пацієнтів спостерігався аномально високий (більше 20 мм рт. ст.) тиск заклинення в легеневих капілярах та виражена обструкція лівого вентрикулярного кровотоку. У 11 % пацієнтів спостерігалася синусова брадикардія, у 4 % – AV-блокада ІІ ступеня та у 2 % – зупинка синусового вузла. Необхідно враховувати, що ця група пацієнтів мала серйозне захворювання з високим коефіцієнтом смертності. Більшість побічних ефектів зникали після зниження дози та лише у рідких випадках застосування верапамілу потрібно було відмінити.
Інші
Через присутність верапамілу гідрохлориду слід з обережністю застосовувати препарат при наступних станах: AV-блокаді І ступеня, артеріальній гіпотензії, брадикардії, тяжкій печінковій недостатності. Застосування верапамілу пацієнтам із тяжкою артеріальною гіпотензією на тлі стенокардії або серцево-судинного захворювання може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Захворювання, при яких уражується нейром’язова передача
Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеною нейром’язовою передачею (міастенія gravis, синдром Ламберта-Ітона, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена).
Загальні застереження
У деяких хворих, які отримують діуретики, зокрема якщо це лікування розпочалося недавно, на початку прийому трандолаприлу може надмірно знизитися артеріальний тиск.
Порушення функції нирок
У хворих із кліренсом креатиніну менш ніж 30 мл/хв може бути необхідним зменшення дози трандолаприлу. Спостереження за хворими з артеріальною гіпертензією завжди має включати стеження за функцією нирок.
Загроза гострого порушення функції нирок (гострої ниркової недостатності) існує у пацієнтів на тлі порушення функції нирок або хронічної серцевої недостатності.
Досвід застосування препарату при вторинній артеріальній гіпертензії, особливо реноваскулярній гіпертензії, обмежений. Препарат не слід застосовувати у таких пацієнтів, особливо у пацієнтів з одно- або двобічним стенозом ниркової артерії з однією функціонуючою ниркою (наприклад, хворі з трансплантованою ниркою), через загрозу гострої втрати функції нирок. У деяких пацієнтів без видимих захворювань нирок при одночасному застосуванні трандолаприлу з діуретиками може підвищитися рівень азоту сечовини крові та креатиніну сироватки крові.
Гіперкаліємія
Застосування препарату може призвести до гіперкаліємії у пацієнтів із артеріальною гіпертензією, особливо у тих, що мають порушення функції нирок. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, а також одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок з калієм та/або калієвмісних замінників солі, які слід застосовувати з обережністю, або взагалі не застосовувати разом із трандолаприлом (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Хірургічне втручання/анестезія
У пацієнтів при хірургічному втручанні або протягом загальної анестезії засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, трандолаприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ у відповідь на компенсаторне підвищення реніну.
Кашель
Під час лікування інгібіторами АПФ може виникнути сухий непродуктивний кашель, який зникає після припинення прийому препарату.
Десенсибілізація
Анафілактоїдні реакції (у деяких випадках небезпечні для життя) можуть виникати при застосуванні інгібіторів АПФ та супутній  десенсибілізації до отрут тваринного походження.
ЛПНЩ-аферез
Життєво небезпечні анафілактоїдні реакції відзначалися у пацієнтів, які проходили              ЛПНЩ-аферез та одночасно застосовували інгібітори АПФ.
Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції (1 таблетка силою дії 2 мг/180 мг містить до 108,625 мг лактози, 1 таблетка силою дії 4 мг/240 мг містить до 110,37 мг лактози у формі лактози моногідрату).
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Дослідження впливу на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилися, але слід враховувати можливість розвитку таких небажаних ефектів як запаморочення та втомлюваність. Препарат може підвищувати рівень алкоголю у крові та уповільнювати його елімінацію, тому ефекти алкоголю можуть посилюватися.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Дослідження in vitro метаболізму верапамілу гідрохлориду показали, що він метаболізується цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1А2, CYP2С8, CYP2С9 та CYP2С18. Верапаміл проявляє себе як інгібітор ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїну (Р-gp). Повідомлялося про клінічно
важливу взаємодію з інгібіторами CYP3A4, що спричиняла підвищення рівня верапамілу у плазмі крові, в той час як індуктори CYP3A4 спричиняли зниження рівня верапамілу у плазмі крові, тому необхідний моніторинг на предмет взаємодії з іншими лікарськими засобами.
Колхіцин – субстрат CYP3A та транспортного Р-глікопротеїну (Р-gp). Відомо, що верапаміл є інгібітором CYP3A та Р-gp. При одночасному застосуванні верапамілу та колхіцину інгібування Р-gp та/або CYP3A верапамілом може призводити до збільшення експозиції колхіцину. Комбіноване застосування не рекомендоване.
Дантролен: у пацієнта із захворюванням коронарних артерій, який приймав верапаміл, після призначення дантролену розвинулась гіперкаліємія та пригнічення функції міокарда.   Комбіноване застосування цих препаратів не рекомендоване.
Гемодіаліз: повідомлялося про анафілактоїдні реакції на поліакрилонітрильні мембрани з високою щільністю потоку, що застосовувалися для гемодіалізу, у пацієнтів, що застосовували інгібітори АПФ. Як і з іншими антигіпертензивними засобами цього хімічного класу, застосування інгібіторів АПФ потрібно уникати у пацієнтів, що знаходяться на нирковому діалізі.
Антигіпертензивні лікарські засоби: посилюють гіпотензивний ефект препарату.
Літій: одночасний прийом інгібіторів АПФ з літієм може спричиняти затримку літію в організмі. У таких випадках слід часто контролювати концентрацію літію.
Інгаляційні анестетики: інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивний ефект деяких інгаляційних анестетиків.
Наркотичні/психотропні засоби: може виникнути постуральна гіпотензія.
Алопуринол, цитостатики або імунодепресанти, системні кортикостероїди або прокаїнамід: через підвищення ризику розвитку лейкопенії.
Кардіодепресанти: одночасне застосування верапамілу з кардіодепресантами (бета-адреноблокатори, протиаритмічні засоби, інгаляційні анестетики) може призвести до небажаного адитивного ефекту.
Протиаритмічні засоби, бета-адреноблокатори (включаючи тимолол у формі очних крапель): взаємне потенціювання серцево-судинних ефектів (підвищення ступеня атріовентрикулярної блокади, посилення брадикардії, індукція серцевої недостатності і потенційована артеріальна гіпотензія).
Метопролол: збільшення AUC (~32,5 %) і Смах (~41 %) метопрололу у пацієнтів зі стенокардією.
Пропранолол: збільшення AUC (~65 %) і Смах (~94 %) пропранололу у пацієнтів зі стенокардією.
Противірусні (ВІЛ) засоби: через здатність деяких противірусних (ВІЛ) засобів, таких як ритонавір, пригнічувати метаболізм, плазмові концентрації верапамілу можуть підвищуватися. Необхідно проявляти обережність або знизити дозу верапамілу.
Флекаїнід: мінімальний вплив на плазмовий кліренс флекаїніду (<~10 %); відсутність впливу на плазмовий кліренс верапамілу.
Хінідин: зниження кліренсу хінідину при пероральному застосуванні (~35 %). Одночасне застосування хінідину та перорального верапамілу в деяких випадках спричиняло артеріальну гіпотензію та набряк легенів у пацієнтів із гіпертрофічною (обструктивною) кардіоміопатією. Електрофізіологічні ефекти хінідину і верапамілу на атріовентрикулярну провідність вивчалися за участю 8 пацієнтів. Верапаміл суттєво перешкоджав впливу хінідину на атріовентрикулярну провідність. Було повідомлення про підвищення рівнів хінідину на тлі терапії верапамілом.
Карбамазепін: збільшення AUC карбамазепіну (~46 %) у пацієнтів з парціальною епілепсією, що не піддаються лікуванню. Підвищення рівнів карбамазепіну, що може викликати побічні ефекти карбамазепіну, такі як диплопія, головний біль, атаксія або запаморочення.
Фенобарбітал: підвищення кліренсу верапамілу при пероральному застосуванні (приблизно у 5 разів).
Теофілін:  зниження  кліренсу  при  пероральному  та  системному застосуванні приблизно на 20 %, у курців – на 11 %.
Дигоксин: одночасне застосування дигоксину та верапамілу призводило до підвищення концентрацій дигоксину у плазмі крові на 50-75 %, що потребувало зниження дози дигоксину.
Нейром’язові блокатори: можливе посилення ефектів міорелаксантів (таких як нейром’язові блокатори).
Транквілізатори, нейролептики, антидепресанти: як і у випадку з усіма антигіпертензивними засобами, існує підвищений ризик розвитку ортостатичної гіпотензії при поєднанні препарату з транквілізаторами, нейролептиками або антидепресантами, що містять іміпрамін.
Іміпрамін: збільшення AUC іміпраміну (~15 %) без впливу на рівень його активного метаболіту дезипраміну.
Буспірон: збільшення AUC та Смах буспірону приблизно у 3,4 раза.
Мідазолам: збільшення AUC мідазоламу приблизно у 3 рази та Смах – приблизно у 2 рази.
Алмотриптан: збільшення AUC (~20 %) та Смах (~24 %) алмотриптану.
Протимікробні засоби:
Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин: можливе підвищення рівня верапамілу.
Рифампіцин: зниження AUC верапамілу (~97 %), Смах (~94 %), біодоступності після перорального застосування (~92 %), може знизити гіпотензивний ефект.    
Доксорубіцин: при одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (89 %) та Смах (61 %) доксорубіцину у плазмі крові у хворих з дрібноклітинним раком легенів. У хворих зі стадією прогресуючої пухлини значних змін фармакокінетики доксорубіцину при одночасному внутрішньовенному застосуванні верапамілу не спостерігається.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): застосування НПЗЗ може спричиняти послаблення гіпотензивного ефекту інгібіторів АПФ. При додаванні або відміні НПЗЗ необхідно посилити контроль артеріального тиску у пацієнтів, що приймають трандолаприл. Крім того, описано, що НПЗЗ та інгібітори АПФ виявляють адитивний ефект щодо збільшення калію у сироватці крові та зниження ниркової функції. Зазвичай ці ефекти є оборотними і спостерігаються, як правило, у пацієнтів із порушеною функцією нирок.
Сульфінпіразон: збільшення кліренсу верапамілу при пероральному застосуванні приблизно у 3 рази, зменшення біодоступності приблизно на 60 %. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту.
Ацетилсаліцилова кислота: одночасне застосування з ацетилсаліциловою кислотою може підвищувати ризик розвитку побічних ефектів ацетилсаліцилової кислоти (ризик виникнення кровотечі).
Антациди: знижують біодоступність інгібіторів АПФ.
Симпатоміметики: можуть знижувати антигіпертензивні ефекти інгібіторів АПФ. Слід ретельно спостерігати за станом пацієнта, щоб переконатися у досягненні бажаного клінічного ефекту.
Алкоголь: посилює гіпотензивний ефект.
Верапаміл може підвищувати концентрації карбамазепіну, циклоспорину та теофіліну у плазмі крові, тим самим підвищуючи ризик токсичності цих засобів.
Еверолімус, сіролімус, такролімус: можливе підвищення рівнів цих препаратів у плазмі крові.
Рифампіцин, фенітоїн і фенобарбітал: знижують концентрацію верапамілу у плазмі крові.
Циметидин: збільшення AUC R-верапамілу (~25 %) та S-верапамілу (~40 %) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу.
Празозин: підвищення Смах празозину (~40 %) без зміни періоду напіввиведення. Адитивний гіпотензивний ефект.
Теразозин: збільшення AUC (~24 %) і Смах (~25 %) теразозину. Адитивний гіпотензивний ефект.
Дизопіраміду фосфат: дані про можливу взаємодію між верапамілом та дизопіраміду фосфатом відсутні. Тому дизопірамід не слід застосовувати за 48 годин до або упродовж 24 годин після застосування верапамілу.
Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази: повідомлялося про підвищений рівень симвастатину (що метаболізується за допомогою CYP3A4) у сироватці крові при його одночасному застосуванні з верапамілом. Згідно з повідомленнями, одночасне застосування верапамілу та високих доз симвастатину підвищувало ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу. Лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (такими як симвастатин, аторвастатин або ловастатин) пацієнтам, які приймають верапаміл, слід розпочинати з найменшої можливої дози та титрувати в сторону її збільшення. Якщо лікування верапамілом призначено пацієнтам, які вже приймають інгібітор ГМГ-КоА-редуктази (симвастатин, аторвастатин або ловастатин), дозу статину слід зменшити та установити відповідно до концентрації холестерину в сироватці крові.
Аторвастатин: можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 42,8 %.
Ловастатин: можливе підвищення рівня ловастатину.
Симвастатин: збільшення AUC симвастатину приблизно у 2,6 раза, Смах симвастатину – у 4,6 раза.
Флувастатин, правастатин та розувастатин не метаболізуються цитохромом CYP3A4 та не взаємодіють з верапамілом.
Трава звіробою: зменшення AUC R- (~78 %) та S-верапамілу (~80 %) з відповідним зниженням Смах.
Терапія діуретиками: комбінація з діуретиками або з іншими антигіпертензивними засобами може посилювати антигіпертензивний ефект трандолаприлу. У хворих, які отримують діуретики, особливо при порушенні водно-сольового балансу, на початку лікування інгібіторами АПФ може надмірно знизитися артеріальний тиск (див. розділ “Особливості застосування”). Ймовірність посилення гіпотензивних ефектів препаратом Тарка® може бути мінімізована шляхом припинення прийому діуретиків перед початком терапії препаратом Тарка®. Якщо припинення терапії діуретиками не є можливим, початкова доза препарату Тарка® повинна бути зменшена.
Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, амілорид, тріамтерен) або харчові добавки з калієм можуть збільшити ризик виникнення гіперкаліємії, особливо при нирковій недостатності. Трандолаприл може послаблювати втрату калію, спричинену тіазидними діуретиками.
Протидіабетичні засоби: в окремих випадках, особливо на початку лікування, хворим на цукровий діабет може знадобитися підбір дози протидіабетичних засобів або препарату Тарка® через підвищену утилізацію глюкози в крові.
Препарати золота: рідко повідомлялося про нітритоїдні реакції (симптоми, що включають приплив крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію) у пацієнтів, що проходили лікування ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалатом) одночасно з інгібітором АПФ.
Грейпфрутовий сік: грейпфрутовий сік підвищує концентрацію верапамілу у плазмі крові. Не слід вживати грейпфрутовий сік разом з препаратом Тарка®.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Препарат є фіксованою комбінацією антагоніста кальцію верапамілу та інгібітору АПФ трандолаприлу.
Верапаміл
Фармакологічна дія верапамілу зумовлена пригніченням току іонів кальцію через повільні кальцієві канали клітинної мембрани гладком’язових клітин судин та клітин міокарда.
Механізм дії верапамілу забезпечує наступні ефекти.
1. Артеріальна вазодилатація.
Верапаміл знижує артеріальний тиск як у стані спокою, так і при фізичному навантаженні за рахунок розширення периферичних артеріол.
Зменшення загального опору периферичних судин (постнавантаження) призводить до зменшення потреби міокарда у кисні та енергії.
2. Зменшення скорочуваності міокарда.
Негативна інотропна дія верапамілу компенсується зменшенням загального периферичного опору. Серцевий індекс при цьому не зменшується, крім хворих із дисфункцією лівого шлуночка.
Верапаміл не впливає на симпатичну регуляцію серця, оскільки не блокує бета-адренергічні рецептори. Тому бронхоспазм та подібні стани не є протипоказанням для застосування верапамілу.
Трандолаприл
Трандолаприл блокує плазмову ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РАС),  спричиняє зниження рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові та призводить до зниження вазопресорної активності та зниження секреції альдостерону. Незважаючи на те, що останнє зниження незначне, може виникати невелике підвищення концентрації калію у сироватці крові разом із втратою натрію і рідини. Припинення негативного впливу ангіотензину ІІ на секрецію реніну викликає підсилення активності плазмового реніну. Трандолаприл також сприяє периферичній вазодилатації за рахунок активації простагландинової системи. Можливо, цей механізм бере участь у гіпотензивних ефектах інгібіторів АПФ та відповідає за певні побічні реакції. У хворих із артеріальною гіпертензією застосування інгібіторів АПФ спричиняє зниження артеріального тиску як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи, приблизно однаково, без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень. Периферична артеріальна резистентність знижується без зміни або з підвищенням серцевого викиду.
Спостерігається підвищення ниркового кровотоку, проте швидкість клубочкової фільтрації залишається незміненою. Досягнення оптимального зниження артеріального тиску у деяких пацієнтів може потребувати кількох тижнів терапії. Антигіпертензивні ефекти зберігаються під час довготривалої терапії. Різка відміна терапії не супроводжувалася швидким підвищенням артеріального тиску.
Антигіпертензивний ефект трандолаприлу встановлюється через 1 годину після прийому дози та триває протягом щонайменше 24 годин, без впливу на циркадний ритм артеріального тиску.
Тарка®
Дослідження не виявили фармакокінетичних або РАС взаємодій між верапамілом та трандолаприлом. Тому синергічна активність цих двох діючих речовин, що спостерігається, зумовлена їх комплементарними фармакологічними діями.
У клінічних дослідженнях препарат Тарка® був більш ефективним щодо зниження підвищеного артеріального тиску, ніж кожна з його діючих речовин окремо.
Фармакокінетика.
Таблетки препарату двошарові: один шар розроблений для уповільненого вивільнення верапамілу гідрохлориду, інший – для негайного вивільнення трандолаприлу.
Верапаміл
Абсорбція
Абсорбується приблизно 90 % перорально прийнятого верапамілу. Середня біодоступність становить 22 % через екстенсивну гепатичну екстракцію першого проходження та демонструє велику варіабельність (10-35 %). Середня біодоступність після багаторазового застосування може підвищитися до 30 %.
Їжа не впливає на біодоступність верапамілу.
Розподіл та біотрансформація
Середній час досягнення пікової концентрації у плазмі крові становить 4 години. Пікова концентрація норверапамілу у плазмі крові досягається приблизно через 6 годин після прийому дози.
Рівноважна концентрація після багаторазового дозування з режимом 1 раз на добу досягається через 3-4 дні.
Зв’язування верапамілу з білками плазми крові становить приблизно 90 %.
Виведення
Період напіввиведення після багаторазового прийому становить 8 годин. 3-4 % застосованої дози виводиться нирками у незміненому стані. Метаболіт виводиться з сечею (70 %) та фекаліями (16 %). Норверапаміл є одним із 12 метаболітів, що визначаються у сечі, має      10-20 % від фармакологічної активності верапамілу та становить 6 % виведеного препарату. Рівноважні концентрації норверапамілу та верапамілу у плазмі крові є однаковими. Кінетика верапамілу не змінюється при недостатності функції нирок.
Біодоступність і період напіввиведення верапамілу збільшуються у хворих на цироз печінки. Однак кінетика верапамілу не змінюється у хворих із компенсованою дисфункцією печінки.
Функція нирок не впливає на виведення верапамілу.
Трандолаприл
Абсорбція
При пероральному застосуванні трандолаприл швидко всмоктується. Абсорбція становить 30-60 % та не залежить від прийому їжі.
Час досягнення піку концентрації у плазмі крові становить приблизно 30 хвилин.
Розподіл та біотрансформація
Трандолаприл дуже швидко виводиться із плазми крові, середній період його напіввиведення становить менше 1 години. Трандолаприл гідролізується у плазмі крові до трандолаприлату – специфічного інгібітору АПФ. Кількість утвореного трандолаприлату не залежить від прийому їжі.
Час досягнення середніх значень пікової концентрації трандолаприлату у плазмі крові становить 3-8 годин. Абсолютна біодоступність трандалоприлату після прийому дози трандолаприлу становить 13 %.
Зв’язування трандолаприлату з білками плазми крові становить приблизно 80 %. Зв’язування з АПФ є насиченим, з високою спорідненістю. Більша кількість циркулюючого трандолаприлату також зв’язується (ненасичений зв’язок) з альбумінами. Стан рівноважних концентрацій трандолаприлату досягається приблизно через 4 дні регулярного застосування дози 1 раз на добу як у здорових добровольців, так і у пацієнтів різного віку з артеріальною гіпертензією.  Ефективний   період   напіввиведення  трандолаприлату  знаходиться  у  межах 15 та 23 годин.
Виведення
9-14 % застосованої дози трандолаприлу виводиться із сечею у вигляді незміненого трандолаприлату. Після перорального прийому радіоактивно міченого трандолаприлу 1/3 радіоактивності виявляється у сечі та 2/3 – у фекаліях.
Нирковий кліренс трандолаприлату демонструє лінійну кореляцію з кліренсом креатиніну та варіює у межах 0,15-4 л/год залежно від дози. Концентрація трандолаприлату у плазмі крові значно вища у хворих із кліренсом креатиніну ≤ 30 мл/хв. При повторному застосуванні хворим із хронічними порушеннями функції нирок рівноважний стан досягається через 4 дні незалежно від ступеня порушення функції нирок.
Концентрація трандолаприлу у плазмі крові хворих на цироз печінки порівняно зі здоровими добровольцями може бути у 10 разів вищою. Концентрація у плазмі крові та виведення трандолаприлату також збільшуються у хворих на цироз, хоча і дещо меншою мірою.
У хворих із компенсованим порушенням функції печінки кінетика трандолаприлу/трандолаприлату не змінюється.
Тарка®
Оскільки кінетична взаємодія між верапамілом і трандолаприлом або трандолаприлатом не встановлена, то відносно даного комбінованого препарату вцілому застосовуються індивідуальні кінетичні параметри цих двох лікарських засобів.
Фармацевтичні характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості:
2 мг/180 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, овальної форми рожевого кольору, з тисненням логотипу фірми Knoll та «182» з одного боку;
4 мг/240 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, овальної форми червоно-коричневого кольору, з тисненням логотипу фірми Knoll та «244» з одного боку.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Написати відгук