Зеффікс (Zeffix) 100 мг, 84 таблетки

Зеффікс (Zeffix)

Лікарська форма:    Таблетки, вкриті оболонкою
Форма випуску:    Таблетки, вкриті оболонкою, по 100 мг № 14, № 28
Діючі речовини:    1 таблетка містить ламівудину - 100.0 мг
Допоміжні речовини:    Целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид, заліза оксид жовтий та червоний штучний, макрогол 400, полісорбат 80
Фармакотерапевтична група:    Противірусні препарати
Показання:    Зеффікс показаний для лікування хронічного гепатиту В на фоні реплікації вірусу гепатиту В (ВГВ).
Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: ламівудин; (2R-цис)-4-аміно-1-(2-(гідроксиметил-1,3-оксатіолан-5-іл)-(1Н)-піримідин-2-он;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, світло-коричневого кольору, у формі капсули, двоопуклі, на одному боці таблетки гравіювання “GX CG5”;
склад: 1 таблетка містить ламівудину 100 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид, оксид заліза жовтий та червоний штучний, макроголь 400, полісорбат 80.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Антивірусні препарати для системного застосування.
Код АТС JO5A F05.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Ламівудин – антивірусний препарат з високою активністю проти вірусу гепатиту В. Активною формою ламівудину є трифосфат (ТФ) ламівудину, який діє як субстрат для вірусної полімер ази вірусу гепатиту В. Подальше утворення вірусної ДНК блокується шляхом інкорпорації ТФ-ламівудину у її ланцюжок. Нормальний метаболізм ДНК клітини ламівудину трифосфат не порушує.
Фармакокінетика.
Абсорбція: ламівудин добре всмоктується зі шлунково-кишкового тракту, і його біодоступність при пероральному прийманні у дорослих становить 80-85%. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через годину. При терапевтичному рівні доз, тобто 100 мг на день, це становить приблизно 1,1-1,5 мкг/мл та мінімальний рівень – 0,015-0,020 мкг/мл. Застосування ламівудину під час їжі сповільнює час появи піку концентрації в сироватці і його рівень (до 47%). Однак це не впливає на загальний рівень абсорбованого ламівудину (розрахованого на підставі фармакокінетичної кривої “концентрація–час”), тому Зеффікс можна приймати незалежно від вживання їжі.
Розподіл: у терапевтичних дозах фармакокінетична крива ламівудину має лінійний характер, препарат дуже незначною мірою зв× язується з білками. Обмежені дані свідчать, що ламівудин проникає у центральну нервову систему та досягає цереброспінальної рідини. Середнє співвідношення рівнів ламівудину в цереброспінальній рідині та сироватці крові через 2-4 години після перорального приймання становить приблизно 0,12.
Метаболізм: ймовірність метаболічної взаємодії ламівудину є малою з огляду на низький рівень (5-10%) печінкового метаболізму та низький рівень зв’язування з білками.
Виведення: середній рівень системного кліренса ламівудину дорівнює в середньому        0,3 л/год./кг. Період напів виведення – від 5 до 7 годин. Більша частина ламівудину виводиться в незмінному вигляді з сечею шляхом гломерулярної фільтрації та активної секреції. Нирковий кліренс становить приблизно 70% від виведеного ламівудину.
Показання для застосування.
Зеффікс показаний для лікування хронічного гепатиту В на фоні реплікації вірусу гепатиту В (ВГВ).
Спосіб застосування та дози.
Дорослі та діти віком 12 років і старші: рекомендованою дозою Зеффіксу є
100 мг 1 раз на день.
Діти віком від 2 до 11 років: рекомендована доза – 3 мг/кг 1 раз на добу; максимально – до 100 мг на добу (рекомендовано призначати у вигляді розчину для перорального застосування).
Діти віком до 2 років: на сьогодні недостатньо даних, щоб рекомендувати дозування препарату для цієї вікової групи.
У дітей, а також у пацієнтів, які не можуть вживати таблетки, рекомендується застосовувати Зеффікс у формі розчину для перорального застосування.
Препарат   приймається незалежно від вживання їжі. Таблетку ковтають цілою, запиваючи водою.
Під час лікування слід обов× язково контролю вати дотримання пацієнтами режиму терапії.
Припинення лікування Зеффіксом можливе у пацієнтів з нормальними показниками імунітету після досягнення сероконверсії HbeAg та HbsAg. Питання про відміну лікування слід розглянути також у випадку неефективності лікування, яке проявляється рецидивом гепатиту.
Після припинення терапії Зеффіксом рекомендується динамічне спостереження за пацієнтами з метою своєчасного виявлення можливого рецидиву захворювання.
У пацієнтів з декомпенсованою стадією захворювання печінки припиняти лікування не рекомендується. На сьогодні існують обмежені дані про підтримання сероконверсії протягом тривалого часу після припинення терапії Зеффіксом.
Ниркова недостатність
У пацієнтів з помірною та тяжкою нирковою недостатністю рівень ламівудину в сироватці зростає у результаті зниження ниркового кліренса. У зв× язку з цим хворим з кліренсом креатині ну менш ніж  50 мл/хв дозу слід зменшити. У разі необхідності дози менш ніж 100 мг слід застосовувати Зеффікс у вигляді розчину для внутрішнього застосування (ламівудин 5 мг/мл). У дітей з нирковою недостатністю дозу знижують у тій же пропорції (див. наведені нижче таблиці).

Таблиця 1. Дозування у дорослих та дітей віком 12 років і старших

Таблиця 2. Дозування   у дітей віком від 2 до 11 років

За даними, отриманими у пацієнтів, які були на переривчастому гемодіалізі (до 4 годин   2-3 рази на тиждень), після початкового зменшення дози ламівудину відповідно до кліренса креатині ну далі зменшувати дозу препарату на період гемодіалізу немає потреби.
Печінкова недостатність
За даними, отриманими при лікуванні пацієнтів з печінковою недостатністю, включаючи термінальні стадії у хворих перед трансплантацією печінки, порушення функції печінки істотно не впливає на фармакокінетику ламівудину, тому зменшувати дозу для цієї групи хворих потреби немає, якщо тільки печінкова недостатність не супроводжується нирковою недостатністю.
Побічна дія.
Під час клінічних досліджень у пацієнтів з хронічним гепатитом В ламівудин переносився добре. Частота побічних ефектів   та змін лабораторних показників (за винятком підвищення рівня АЛТ та КФК) при прийманні Зеффіксу була подібна до такої при прийманні плацебо. Най поширеніші: нездужання та швидка стомлюваність, інфекції дихальних шляхів, головний біль, дискомфорт та біль у черевній порожнині, нудота, блювання та діарея.
Досить часто спостерігались такі розлади з боку гепатобіліарної системи як підвищення рівня АЛТ, білірубіну та/або ознаки печінкової недостатності, підвищення рівня КФК.
Дуже рідко – тромбоцит опенія та м’язові розлади, включаючи міалгії, судоми та рабдоміоліз.
У ВІЛ-інфікованих пацієнтів фіксувались випадки панкреатиту та периферичної нейропатії (або парестезії), але чіткого взаємозв× язку з лікуванням ламівудином встановлено не було. У хворих на хронічний гепатит В не спостерігалось відмінностей у частоті вищезазначених ефектів порівняно з плацебо-групою.
Щодо пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, які отримували комбіновану терапію аналогами нуклеозидів, повідомлялось про випадки лактат ацидозу, що звичайно супроводжувались тяжкою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки. Є окремі повідомлення про випадки таких побічних ефектів у пацієнтів з хронічним гепатитом В у стадії декомпенсації, однак взаємозв× язку цих проявів із застосуванням Зеффіксу не встановлено.
Протипоказання.
Зеффікс протипоказаний при підвищеній чутливості до ламівудину та інших компонентів препарату.
Передозування.
При вивченні гострої токсичності у дослідах на тваринах застосування ламівудину у дуже високих дозах не мало токсичного впливу на жоден орган. Відомості про наслідки гострого передозування у людей обмежені. Смертельних випадків не зафіксовано, стан всіх пацієнтів нормалізовувався. Специфічних ознак та симптомів передозування не виявлено.
У разі передозування рекомендується контролю вати стан хворого та проводити стандартну підтримуючу терапію. З огляду на те, що ламівудин діалізується, можна застосовувати неперервний гемодіаліз, однак спеціальні дослідження не проводилися.
Особливості застосування.
Під час лікування Зеффіксом стан пацієнтів повинен регулярно контролю вати лікар, який має досвід лікування хронічного гепатиту В.
У разі припинення лікування Зеффіксом або втрати ефективності цього лікування у деяких хворих на хронічний гепатит В можливі клінічні або лабораторні ознаки рецидиву гепатиту. Загострення гепатиту проявлялося в першу чергу підвищенням рівня АЛТ у сироватці, а також повторною появою вірусної ДНК. У більшості випадків ці явища проходять без лікування. Летальні випадки спостерігаються рідко; причинний зв× язок з припиненням лікування ламівудином не відомий.
Після завершення лікування Зеффіксом хворих слід періодично обстежувати клінічно та контролю вати показники функціональних печінкових тестів (рівень АЛТ та білірубіну) протягом принаймні 4 місяців для виявлення ознак загострення гепатиту, а потім - залежно від клінічної необхідності. Даних про ефективність поновлення лікування Зеффіксом, у разі виникнення після лікування рецидиву гепатиту, недостатньо
У пацієнтів з помірною та тяжкою патологією нирок концентрації ламівудину в плазмі зростають внаслідок зниження ниркового кліренса, тому у пацієнтів з кліренсом креатині ну менше 50 мл/хв доза повинна бути зменшена (див. „Спосіб застосування та дози”).
Пацієнти, що перенесли трансплантацію, та хворі з пізніми стадіями захворювання печінки більш схильні до активної реплікації вірусу. Враховуючи вкрай низьку функцію печінки у таких пацієнтів, ре активація гепатиту після відміни ламівудину або втрати ефективності лікування може призвести до тяжкої або навіть летальної декомпенсації. У цих хворих рекомендується моніторинг показників гепатиту В, функції печінки та нирок і противірусної ефективності лікування. Якщо лікування з будь-якої причини припиняють, рекомендується спостерігати за станом пацієнтів протягом принаймні 6 місяців після припинення терапії. Хворих з ознаками печінкової недостатності під час або після лікування, при необхідності, слід обстежувати частіше.
Дані про застосування ламівудину у пацієнтів, що одночасно отримують імуносупресивну терапію, включаючи хіміотерапію онкологічних захворювань, обмежені.
Встановлено, що в результаті тривалої терапії з× являються субпопуляції вірусу гепатиту В (різновид YMDD) зі зниженою чутливістю до ламівудину. У деяких випадках цей різновид може спричинити рецидив гепатиту.
При лікуванні пацієнтів із сумісною інфекцією ВІЛ та ВГВ, які отримують або отримуватимуть антиретровірусну терапію, до складу якої входить ламівудин, необхідно підтримувати дозу ламівудину, що призначена для лікування ВІЛ-інфекції
На сьогодні інформація про вплив ламівудину на транс плацентарну передачу ВГВ відсутня. Рекомендується проводити стандартну процедуру імунізації новонароджених проти гепатиту В.
Пацієнти повинні бути попереджені, що лікування ламівудином не зменшує ризик передачі вірусу гепатиту В іншим людям, тому слід дотримуватись відповідних запобіжних заходів.
Вагітність
Існують обмежені дані щодо безпечності застосування ламівудину під час вагітності. Дослідження показали, що ламівудин проникає крізь плаценту. Концентрації ламівудину в сироватці новонароджених у момент народження були такими ж, як у сироватці крові матері та пуповинні й крові.
Застосування ламівудину під час вагітності можливе лише тоді, коли очікувана користь для матері буде перевищувати можливий ризик для плоду. Хоча результати дослідів на тваринах не завжди прогностичні для людини, дані досліджень у кролів дають змогу припустити можливий ризик мимовільного аборту на ранніх стадіях вагітності. Тому призначення Зеффіксу під час першого триместру вагітності не рекомендується.
Якщо вагітність настала під час лікування Зеффіксом, слід мати на увазі, що після відміни препарату може розвитись загострення гепатиту В.
Лактація
Після перорального застосування концентрації ламівудину в грудному молоці є аналогічними його концентрації у сироватці – 1 - 8 мкг/мл). Дослідження, проведені на тваринах, дозволяють припустити, що ламівудин, який міститься у грудному молоці, не чинить токсичного впливу на дітей, що перебувають на грудному вигодовуванні.
Вплив на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами
Дослідження з вивчення впливу ламівудину на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами не проводилися. Проте, виходячи з фармакологічних властивостей препарату, будь-який шкідливий вплив не очікується.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Імовірність метаболічної взаємодії з іншими препаратами незначна, оскільки ламівудин мало метаболізується, незначною мірою зв× язується з білками плазми та практично повністю виводиться нирками у незмінному стані.
Ламівудин виводиться головним чином шляхом активної ниркової секреції. Слід враховувати можливість взаємодії з препаратами, головним шляхом виведення яких є активна ниркова секреція за допомогою системи транспорту органічних катіонів, наприклад, триметопримом. Інші препарати (ранітидин, циметидин) виводяться лише частково цим механізмом, тому з ламівудином не взаємодіють.
Препарати, що виділяються головним чином шляхом активного транспорту органічних аніонів або шляхом гломерулярної фільтрації, мають малу імовірність взаємодії з ламівудином.
Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу в дозі 160/800 мг збільшує концентрацію ламівудину у плазмі приблизно на 40%. Ламівудин не змінює фармакокінетику триметоприму і сульфаметоксазолу. Однак при відсутності ознак ниркової недостатності змінювати дозу ламівудину не треба.
При одночасному застосуванні ламівудину та зидовудину фіксується помірне збільшення пікових плазмових концентрацій Сmax (28%) у зидовудину, однак площа під кривою “концентрація – час” істотно не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.
При одночасному застосуванні з ά-інтерфероном ламівудин не вступає з ним у фармакокінетичну взаємодію. Не спостерігалось клінічно значущих побічних взаємодій при одночасному застосуванні ламівудину з загальновживаними імуносупресантами (наприклад, циклоспорин А), хоча спеціальних досліджень не проводилось.
Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому Зеффікс не рекомендується призначати в поєднанні із залцитабіном.
Умови та термін зберігання.
Зберігати при температурі нижче 30°С у місцях, недоступних для дітей.
Термін придатності – 3 роки.

Написати відгук