Рисперидон Farmax 3 мг, 60 таблеток

Рисперидон (Risperidon)
 

Загальна характеристика:
міжнародна та хімічна назви: risperidone; 3-[2-[4-(6-фтор-1, 2-бензизоксазол-3-іл) піперидин о]етил]-6, 7, 8, 9-тетрагідро-2-метил-4Н-піридо[1, 2-а]піримідин-4-он;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 1 мг – білі,   двоопуклі, капсулоподібної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою, гладкі з одного боку и з рискою з другого боку;
таблетки по 2 мг – рожеві, двоопуклі, капсулоподібної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з обох боків;
таблетки по 3 мг – жовті, двоопуклі, капсулоподібної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою, гладкі з одного боку и з рискою з другого боку;
таблетки по 4 мг – темно- рожеві, двоопуклі, капсулоподібної форми таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з обох боків;
склад:  1 таблетка містить   рисперидону 1 мг, 2 мг, 3 мг або 4 мг;
допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль преже латинізований, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;
оболонка: опадрі білий Y-1-7000 (для таблеток по 1 мг); опадрі рожевий 03В 54942 (для таблеток по 2 мг); опадрі жовтий 03В 52852 (для таблеток по 3 мг); опадрі рожевий 20А 54901 (для таблеток по 4 мг).
Форма випуску. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні   засоби. Код АТС N05A X08.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.  Рисперидон є похідним бензизоксазолу,   нейролептик.
За механізмом дії рисперидон є антагоністом моно амінів, який має високу спорідненість   з 5-НТ2-серотонін овими і D2-дофаміновими рецепторами. Він також зв’язується з α1-адренорецепторами, та   має нижчу спорідненість з Н1-гістаміновими і α2-адренорецепторами, не виявляючи впливу на холінергічні рецептори. Хоча рисперидон є потужним D2-антагоністом, що пов’язують з його ефективністю щодо продуктивної симптоматики шизофренії, він не спричиняє значного пригнічення рухової активності, порівняно з класичними нейролептиками, меншою мірою індукує каталепсію.
Рисперидон особливо ефективний при лікуванні шизофренії з продуктивною симптоматикою, виявляє також позитивну дію при негативній симптоматиці. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну і дофаміну зменшує схильність до екстра пірамідних побічних ефектів та розширює терапевтичний вплив препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.
Фармакокінетика. Рисперидон повністю всмоктується після перорального застосування Максимальні концентрації у плазмі досягаються протягом 1 - 2 год після введення. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату.
Рисперидон метаболізується за допомогою цитохрому Р450 2D6 до 9-гідроксирисперидону, який має аналогічну з рисперидоном фармакологічну дію. Період напів виведення становить приблизно 3 год для рисперидону і майже 24 год для 9-гідроксирисперидону.
Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об’єм розподілу становить 1 - 2 л/кг.
Зв’язування рисперидону з білками плазми крові (альбуміном та α1-кислим глікопротеїном) становить  88%,  9-гідроксирисперидону –  77%.
Рівноважна концентрація рисперидону в плазмі крові у більшості пацієнтів досягається протягом   доби, 9-гідроксирисперидону – протягом 4 - 5 днів. Концентрація рисперидону в плазмі пропорціональна дозі препарату  (в межах терапевтичних доз).      
При пероральному введенні 70% дози рисперидону виводиться з сечею (35 - 45% – у вигляді рисперидону і 9-гідроксирисперидону, решта – у вигляді неактивних метаболітів), 14% – з   фекаліями.
У пацієнтів літнього віку, а також у   пацієнтів з вираженими порушеннями функції нирок після одноразового прийому препарату відмічається вища, ніж звичайно, концентрація активної речовини   та   уповільнене її виведення.
У пацієнтів з вираженими порушеннями функції печінки   концентрація рисперидону в плазмі крові не відрізняється від такої, що спостерігається у пацієнтів з нормальною функцією печінки.
Показання для застосування. Шизофренія (гостра та хронічна) та психотичні стани з вираженою продуктивною симптоматикою (галюцинації, марення, розлад мислення, агресивність) та/або негативною симптоматикою (емоційна та соціальна відчуженість, бідність мови);
- для зменшення афективної симптоматики (тривога, страх, депресія) у пацієнтів з шизоафективними розладами та шизофренією;
- підтримуюча терапія при хронічній шизофренії;
- психопатологічні прояви (тривога, ажитація), порушення поведінки у хворих з деменцією з симптомами агресивності (вербальні спалахи, фізичне насильство);
- як додатковий засіб при лікуванні маніакальних епізодів при біполярних розладах, що характеризуються експансивним або роздратованим настроєм, завищеною самооцінкою, зменшенням потреби у сні, прискореною мовою, безладністю думок, а також асоціальною або агресивною поведінкою.
Спосіб застосування та дози.
Дорослі і діти старше 15 років
Таблетки приймають внутрішньо 1 - 2 рази на добу, запиваючи водою. Початкова доза – 2 мг на добу для всіх пацієнтів (при гострих проявах захворювання та хронічному перебігу). Наступного дня добову дозу можна підвищити до 4 мг на добу в 1 - 2 прийоми, потім її збільшують або зменшують за необхідності на 1 - 2 мг з тижневими інтервалами. Для пацієнтів, у яких відмічений перший епізод захворювання, може бути потрібне збільшення інтервалів при зміні доз.
Оптимальна доза зазвичай становить 4 - 6 мг на добу. Для деяких пацієнтів можуть застосовуватися нижчі дози препарату та/або збільшені інтервали при зміні доз.
Дози вище 10 мг на добу не показали кращої ефективності у порівнянні з меншими дозами і вони можуть спричинити появу екстра пірамідних симптомів. Максимальна добова доза – 16 мг на добу.
У разі необхідності досягнення седативної дії можна одночасно призначати бензодіазепіни.
Лікування порушень поведінки починають з дози по 0,25 мг 2 рази на добу. Оптимальною дозою для більшості пацієнтів є доза по 0,5 мг 2 рази на добу, для деяких пацієнтів ефективна доза може бути підвищена до 1 мг 2 рази на добу. Після досягнення ефекту пацієнт може отримувати препарат 1 раз на добу.
При біполярних розладах початкова доза становить 2 мг на добу. Дозу можна підвищувати на 1 мг на добу через день. Оптимальною дозою для більшості пацієнтів є доза 2 - 6 мг на добу.
Пацієнти старшої вікової групи
Рекомендована початкова доза рисперидону становить 0,5 мг 2 рази на добу. Поступово добова доза підвищується на 0,5 мг 2 рази на добу до досягнення дози 1 - 2 мг 2 рази на добу.
Препарат добре переноситься пацієнтами старшого віку, однак через відсутність достатнього досвіду застосування рисперидону у цієї групи пацієнтів слід дотримуватись обережності при   його призначенні.
Діти
Досвід застосування препарату для лікування   пацієнтів до 15 років обмежений.
Печінкова і ниркова недостатність
Рекомендована початкова доза рисперидону становить 0,5 мг 2 рази на добу. Поступово добова доза підвищується на 0,5 мг 2 рази на добу до досягнення дози 1 - 2 мг 2 рази на добу.
Через відсутність достатнього досвіду застосування рисперидону у цієї групи пацієнтів слід дотримуватись обережності при   його призначенні.
У разі необхідності застосування препарату в дозі < 1 мг слід призначати препарат в іншій лікарській формі.
Побічна дія. З боку   нервової   системи   та   органів чуття: порушення сну, у тому числі безсоння або   сонливість, підвищена збудливість, стомлюваність, порушення уваги, неспокій, тривога, головний біль, запаморочення, экстрапірамідні розлади (ригідність, гіпокінезія, гіперсалівація, акатизія, гостра дистонія), пізня дискінезія, нейролептичний злоякісний синдром, порушення терморегуляції, судомні напади, інсульт (у схильних до нього пацієнтів літнього віку), порушення   зору.
З боку   серцево-судинної системи   та крові (кровотворення, гемостаз): ортостатична гіпотензія, рефлекторна тахікардія, артеріальна гіпертензія, нейтро- і тромбоцит опенія, тромбоцит опенічна пурпура.
З   боку органів травного тракту: нудота, блювання, біль у животі, запор, підвищення рівня печінкових трансаміназ.
З боку сечостатевої системи: дисменорея, аменорея, імпотенція, порушення ерекції та еякуляції, аноргазмія, зниження лібідо, пріапізм, поліурія, нетримання сечі, набряки.
Алергічні реакції: висипання   на   шкірі, ангіо невротичний набряк.
Інші: риніт, галакторея, гінекомастія, збільшення маси тіла, гіперволемія (внаслідок полідипсії або синдрому неадекватної секреції АДГ), гіперглікемія (у хворих на цукровий діабет).
Протипоказання. Гіпер чутливість до рисперидону або до будь-якої з допоміжних речовин; період годування груддю; діти віком до 15 років.
Передозування.  Симптоми: сонливість, надмірний седативний ефект, тахікардія; гіпотензія, екстра пірамідні порушення; у поодиноких випадках – подовження інтервалу QT.
Лікування: специфічного антидоту немає. При гострому передозуванні слід забезпечити надходження кисню до легенів. Призначається промивання шлунка (якщо пацієнт втратив свідомість – після інтубації), активоване вугілля, проносні засоби осмотичної дії (натрію сульфат). Слід негайно розпочати контроль серцевої діяльності, через можливість розвитку аритмії слід провести ЕКГ-дослідження. При гіпотензії і колапсі необхідно вжити адекватних заходів, призначивши внутрішньо венні інфузії та/або введення симпатоміметиків. При виражених екстра пірамідних розладах призначають антихолінергічні препарати. Необхідний ретельний медичний контроль до повного зникнення симптомів передозування.
Особливості застосування. У період підбору дози препарату може спостерігатися ортостатична гіпотензія, зумовлена α-адреноблокуючою дією рисперидону, через що може знадобитися більш тривалий період підвищення дози або її тимчасове зниження.
При тривалому застосуванні нейролептиків (особливо високих доз) може відмічатися дискінезія, ранніми ознаками якої є мимовільні рухи язика і скорочення мускулатури обличчя. У таких випадках слід розглянути питання про припинення приймання нейролептика. Через 3-6 місяців після початку лікування рекомендується встановити періодичний контроль за пацієнтами, попередивши їх ще перед початком терапії про можливість появи дискінезії внаслідок прийому нейролептиків. Наявність екстра пірамідних симптомів є фактором ризику розвитку дискінезії.
Слід дотримуватися обережності при призначенні рисперидону пацієнтам з хворобою Паркінсона, оскільки нейролептики можуть посилювати її симптоматику.
Обережність потрібна при лікуванні пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (серцевою недостатністю, інфарктом міокарда, атріовентрикулярною блокадою, гіповолемією, порушеннями мозкового кровообігу), дози для них слід підбирати поступово. У клінічних дослідженнях рисперидон не збільшував QT-інтервал, однак слід з обережністю призначати рисперидон одночасно з препаратами, які збільшують QT-інтервал.
Прийом антипсихотичних препаратів може супроводжуватися розвитком так званого злоякісного нейролептичного синдрому, що характеризується симптомами гіпертермії, крайнім ступенем ригідності м’язів, порушенням розумових здібностей і вегетативними розладами (нестабільність пульсу і кров’яного тиску, тахікардія, аритмія). Можуть також відмічатися підвищення активності сироваткової креатинфосфокінази, лейкоцитоз, тахіпное, порушення свідомості, підвищене потовиділення. Небезпечними для життя є розвиток рабдоміолізу з міоглобінурією і гострою нирковою недостатністю. Заходи допомоги включають негайну відміну нейролептика; інтенсивне симптоматичне лікування спрямовано на підтримку життєво важливих функцій організму і включає зовнішнє охолодження організму, введення рідини. Слід забезпечити ретельний медичний контроль за пацієнтом.
Підвищений ризик розвитку побічних ефектів існує у пацієнтів з психоорганічними порушеннями. Як і традиційні антипсихотичні препарати, рисперидон може знижувати поріг збудження, тому його слід призначати з обережністю пацієнтам з епілепсією.
Внаслідок того, що приймання рисперидону може призводити до збільшення маси тіла, пацієнту слід дати рекомендації щодо режиму харчування.          
При прийманні нейролептиків може відмічатися парадоксальна реакція із симптоматикою збудження, занепокоєння та агресивності. При появі подібних реакцій під час лікування рисперидоном слід, за необхідності, знизити дозу або припинити лікування.
Після припинення терапії екстра пірамідні розлади можуть посилитися або з’явитися вперше. Може також спостерігатися відновлення симптоматики психозу. В окремих випадках після різкого припинення лікування високими дозами нейролептиків відмічаються синдроми відміни (нудота, блювання, підвищене потовиділення, безсоння). Рекомендується поступове припинення лікування.
Перехід з лікування іншими нейролептиками на терапію Рисперидоном
Рекомендується поступове припинення приймання нейролептика, що застосовується. Першу дозу рисперидону слід прийняти замість нейролептика, який застосовувався раніше, у встановлений час прийому.
Рисперидон містить лактози моногідрат, що необхідно враховувати пацієнтам із рідкісною спадковою   відсутністю толерантності до лактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.  
Вагітність та лактація.
Застосування препарату у період вагітності можливо лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.
Рисперидон та його метаболіти виділяються з грудним молоком. Під час лікування годування груддю слід припинити.
Під час лікування слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги і швидкості психічних і рухових реакцій, включаючи керування автомобілем та складними механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Нейролептики посилюють дію алкоголю, опіатів, антигістамінних препаратів і бензодіазепінів.
При одночасному призначенні рисперидону та інших нейролептиків, препаратів літію, трициклічних антидепресантів, засобів для лікування хвороби Паркінсона, препаратів з антихолінергічною дією підвищується ймовірність появи дискінезії.
Рисперидон зменшує ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну.
Карбамазепін та інші препарати, які спричиняють індукцію ферментів печінки, знижують рівень рисперидону в плазмі, тому при одночасному призначенні цих препаратів з рисперидоном може знадобитися збільшення дози рисперидону. Після закінчення приймання ліків, які стають причиною індукції ферментів печінки, доза рисперидону може бути, за необхідності, знижена.
Фенотіазинові нейролептики, трициклічні антидепресанти та β-адреноблокатори підвищують концентрацію рисперидону в плазмі крові.
Одночасний прийом флуоксетину може призводити до підвищення концентрації рисперидону в плазмі крові, однак, внаслідок індукції ферментів печінки кількість метаболіту, що утворився, знижується.
α1-адреноблокуючий ефект рисперидону (особливо при одночасному застосуванні фенотіазинових нейролептиків) може потенціювати гіпотензивну дію феноксибензаміну і лабеталолу, а також метилдопи, резерпіну та інших антигіпертензивних засобів центральної дії.   Навпаки, гіпотензивна дія гуанетидину блокується.
При одночасному застосуванні деяких нейролептичних препаратів і діуретиків, таких як фуросемід та хлортіазид, сечогінна дія посилюється одночасно з підвищеним виведенням натрію і, в деяких випадках, хлоридів.
Антацидні препарати знижують абсорбцію нейролептиків при їх пероральному прийманні. Препарати, які спричиняють індукцію ферментів печінки (барбітурати, фенітоїн, карбамазепін), посилюють метаболізм нейролептиків.
Умови та термін зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище  25 °С. Термін придатності – 2 роки.

Написати відгук