Флудара (Fludara) 10 мг, 15 таблеток

Флудара (Fludara)
 

Загальна характеристика:
міжнародна назва: флударабін;
основні фізико-хімічні властивості: стерильний ліофілізований твердий брикет; таблетки, вкриті оболонкою.
склад: 1 флакон містить флударабіну фосфату 50 мг;
допоміжні речовини: манітол, натрію гідроксид.
1 таблетка, вкрита оболонкою, містить флударабіну фосфату 10 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, кремнію діоксид колоїдний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, гідроксипропілм етилцелюлоза, тальк, титану діоксид (Е 171), заліза оксид (пігмент червоний) (Е 172), заліза оксид (пігмент жовтий) (Е 172)
Форма випуску. Стерильний ліофілізат; таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакологічна група. Протипухлинні засоби; антиметаболіти.
ATC-код L 01B B05
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Флудара містить флударабіну фосфат, фторова ний нуклеотидний аналог противірусного засобу від арабіну, 9-β-D-арабінофуранозиладеніну (ара-А), який є відносно стійким до дезамінування аденозиндезаміназою.
Флударабіну фосфат швидко дефосфорилюється до 2Ф-ара-А, який поглинається клітинами та потім усередині клітин фосфорилюється дезоксицитидинкіназою до активного три фосфату, 2Ф-ара-АТФ. Було показано, що цей метаболіт інгібує рибонуклеотидредуктазу, ДНК-полімер азу, α-, δ-, та ε-ДНК-примазу і ДНК-лігазу, таким чином інгібуючи синтез ДНК. Крім того, відбувається часткове інгібування РНК-полімер ази ІІ, та зменшення синтезу протеїнів внаслідок цього.
Фармакокінетика.
Хоча деякі аспекти механізму дії 2Ф-ара-АТФ усе ще залишаються нез’ясованими, вважається, що дія на ДНК, РНК та синтез протеїнів сприяє інгібуванню росту клітин, інгібування синтезу ДНК є домінуючим фактором у цьому процесі. Крім того, дослідження in vitro показали, що дія 2Ф-ара-А на патологічні   лімфоцити   спричиняє масштабну фрагментацію ДНК та збільшує частку загиблих через апоптоз клітин.
Фармакокінетичні параметри флударабіну (2Ф-ара-А) в плазмі та сечі.
Фармакокінетика флударабіну (2Ф-ара-А) вивчалася після внутрішньо венного введення шляхом швидкої болюсної ін’єкції, короткочасної інфузії та наступної безперервної інфузії, а також після перорального прийому доз флударабіну фосфату (Флудара, 2Ф-ара-АМФ). Дія 2Ф-ара-А показала аналогічний фармакокінетичний профіль у хворих на хронічний лімфолейкоз (ХЛЛ) та неходж кінські злоякісні лімфоми (НЗЛ) низького ступеня злоякісності.
Не встановлено будь-якої чіткої кореляції між фармакокінетикою 2Ф-ара-А та ефективністю лікування хворих на рак. Проте розвиток нейтропенії та зміни гематокриту вказують на залежне від дози пригнічення гемопоезу через цито токсичність флударабіну фосфату.
Розподіл та метаболізм.
2Ф-ара-АМФ є водорозчинними проліками флударабіну (2Ф-ара-А), який швидко та кількісно дефосфорилюється в організмі людини до нуклеозиду (2Ф-ара-А). Інший метаболіт, 2Ф-ара-гіпоксантин, який являє собою основний метаболіт у собак, спостерігався в людей лише у незначних кількостях.
Після одноразової інфузії 2Ф-ара-АМФ у дозі з розрахунку 25 мг/м2 хворим на ХЛЛ протягом 30 хв. вміст 2F-ара-А досяг середньої максимальної концентрації в плазмі, що становить 3,5-3,7 μ М, наприкінці інфузії. Відповідний рівень 2Ф-ара-А після п'ятої дози помірно акумулював, а максимальний середній рівень дорівнював 4,4-4,8 μ М наприкінці інфузії. Протягом лікування за п'ятиденною схемою найнижчий рівень 2Ф-ара-А у плазмі крові збільшився приблизно вдвічі. Накопичення 2Ф-ара-А через декілька циклів лікування   не відбувається. Пост максимальні рівні знижувалися за три фармакокінетичні фази з початковим періодом напів виведення, що становить приблизно 5 хвилин, проміжним періодом напів виведення – приблизно 1-2 години та кінцевим періодом напів виведення – приблизно 20 годин.
Порівняння даних із фармакокінетики 2Ф-ара-А, одержаних під час різних досліджень, дозволило визначити середню швидкість загального кліренсу із плазми, що становить 79 мл/хв/м2 (2,2 мл/хв/кг) та середній об'єм розподілу, що дорівнює 83 л/м2 (2,4 л/кг). Дані показали високу варіабельність для різних осіб. Після внутрішньо венного та перорального введення флударабіну фосфату рівень 2Ф-ара-А в плазмі та площі під кривими залежності рівня в плазмі від часу збільшувалися лінійно разом із дозою, тоді як періоди напів виведення, кліренс із плазми та об’єми розподілу залишалися постійними незалежно від дози, що свідчило про лінійний характер залежності від дози.
Після перорального приймання флударабіну фосфату максимальний рівень 2Ф-ара-А в плазмі досяг приблизно 20-30 % від відповідного внутрішньо венного рівню наприкінці інфузії та спостерігалися через 1-2 години після приймання. Середня системна доступність 2Ф-ара-А перебувала в межах від 50% до 60% після одноразової та повторних доз, та була подібною після ковтання розчину чи приймання таблетки з негайним вивільненням. Після перорального приймання 2Ф-ара-АМФ разом із вживанням їжі було помічено незначне збільшення (<10%) системної доступності (AUC), незначне зниження максимального рівня 2Ф-ара-А у плазмі (Сmax) та затримка у досягненні Сmax; кінцеві періоди напів виведення не змінилися.
Виведення з організму.
Виведення 2Ф-ара-А з організму відбувається переважно шляхом ниркової екскреції. 40-60 % введеної внутрішньо венно дози виводилося разом із сечею. Результати досліджень масового співвідношення в лабораторних тварин за допомогою 3Н-2Ф-ара-АМР вказують на повне виведення радіо активно мічених речовин із сечею.
Особливості у деяких пацієнтів.
В осіб зі зниженою нирковою функцією знижений загальний кліренс з організму, що свідчить про необхідність зменшення дози. Результати досліджень із протеїнами плазми людини  in vitro не виявили виразної тенденції зв'язування 2Ф-ара-А із протеїнами.
Фармакокінетичні параметри флударабіну три фосфату в клітині
2Ф-ара-А активно транспортується в лейкімічні клітини, де він рефосфорилюється до моно фосфату, а після цього – до ди- і три фосфату. Трифосфат 2Ф-ара-АТФ є головним внутрішньоклітинним метаболітом та єдиним метаболітом, що, як відомо, має цитотоксичну активність. Максимальний рівень 2Ф-ара-АТФ у лейкімічних лімфоцитах пацієнтів із ХЛЛ спостерігався, у середньому, через 4 години та значно відрізнявся при середній піковій концентрації, що становила приблизно 20 мкМ. Рівень 2Ф-ара-АТФ у лейкімічних клітинах був завжди значно вищим, ніж максимальний рівень 2Ф-ара-А в плазмі, що вказує на акумуляцію в цільових місцях. При інкубації лейкімічних лімфоцитів in vitro спостерігався лінійний взаємозв’язок між позаклітинною дією 2Ф-ара-А (внаслідок концентрації 2Ф-ара-А та тривалості інкубації) та внутрішньоклітинним збагаченням 2Ф-ара-АТФ. Виведення 2Ф-ара-АТФ із клітин-мішеней відбувається із середнім часом напів виведення, що дорівнює 15 і 23 години.
Показання для застосування.
Стерильний ліофілізат
Флудара показана для первинної терапії пацієнтів із В-клітинним хронічним лімфолейкозом (ХЛЛ) і для пацієнтів із ХЛЛ, для яких лікування, яке   включало принаймні один стандартний алкілуючий препарат виявилося неефективним, або хвороба прогресувала під час або після такого лікування.
Флудара показана для лікування пацієнтів із неходжкінськимим злоякісними лімфо мами (НЗЛ) низького ступеня злоякісності, для яких лікування, яке включало принаймні один стандартний алкілуючий препарат виявилося неефективним або хвороба прогресувала під час або після такого лікування
Таблетки
Таблетки Флудара показані для первинної терапії в пацієнтів із В-клітинним хронічним лімфолейкозом (ХЛЛ) і для пацієнтів із ХЛЛ, для яких лікування, яке включало принаймні один стандартний алкілуючий препарат виявилося неефективним або хвороба прогресувала під час або після такого лікування.
Спосіб застосування та дози.
Внутрішньо венне введення
Дорослі
Лікувати Флударою слід під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід   проведення протипухлинної терапії.
Настійно рекомендується вводити Флудару тільки внутрішньо венно. Не було зареєстровано жодного випадку, коли навколо венне введення Флудари викликало місцеві негативні реакції тяжкого ступеню. Проте слід уникати ненавмисного навколо венного введення препарату.
Рекомендована доза становить 25 мг флударабіну фосфату на 1 м2 поверхні тіла й вводиться внутрішньо венно щодня протягом 5 днів поспіль кожні 28 днів. Для ін’єкції вміст кожного флакона слід розчинити у 2 мл води. Кожен мілілітр одержаного розчину міститиме 25 мг флударабіну фосфату (див. пункт " Інструкції щодо введення/ поводження").
Необхідна доза (розрахована, виходячи із площі поверхні тіла пацієнта) набирається у шприц. Для внутрішньо венного болюсного введення ця доза потім розводиться в 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Альтернативно, необхідну дозу, набрану в шприц, можна розводити в 100 мл 0,9% розчину натрію хлориду та вводити протягом приблизно 30 хв.
Тривалість лікування залежить від успіху лікування та толерантності до препарату.
Пацієнти із ХЛЛ мають отримувати Флудару до досягнення найкращої відповіді на терапію (повна або часткова ремісія, зазвичай через 6 циклів), а потім введення препарату слід припинити.
Пацієнтам із неходжкінськими злоякісними лімфомами (НЗЛ) низького ступеня злоякісності рекомендовано курс лікування Флударою до досягнення найкращої відповіді на терапію (повна або часткова ремісія). Після досягнення найкращої відповіді на лікування слід розглянути питання про необхідність проведення ще двох циклів консолідації. Під час клінічних досліджень пацієнтів із НЗЛ низького ступеня злоякісності   більшість пацієнтів пройшли не більше 8 циклів лікування.
Пероральне застосування - таблетки
Дорослі
Призначати таблетки Флудари повинен кваліфікований лікар, який має досвід   проведення протипухлинної терапії.
Рекомендована доза складає 40 мг флударабіну фосфату на 1 м2 поверхні тіла, що   приймається перорально щоденно протягом 5 днів поспіль кожні 28 днів. Таблетки Флудари можна приймати або натщесерце, або разом з їжею.
Таблетки необхідно ковтати цілком, разом із водою, їх не слід жувати або подрібнювати.
Тривалість лікування залежить від успіху лікування та толерантності до препарату.
Флудару слід приймати до досягнення найкращої відповіді на терапію (повна або часткова ремісія, зазвичай 6 циклів), а потім застосування препарату слід припинити.
Побічна дія. Виходячи з досвіду внутрішньо венного введення Флудари, найбільш поширеними негативними наслідками є мієлосупресія (нейтропенія, тромбоцит опенія та анемія), гарячка, застуди та інфекційні захворювання, включаючи пневмонію. Іншими наслідками, про які часто повідомляється, є набряки, нездужання, втома, слабкість, периферійна невропатія, порушення зору, відсутність апетиту, нудота, блювання, діарея, стоматит та висипання на шкірі. У пацієнтів, яких лікували Флударою, траплялися випадки тяжких умовно-патогенних інфекцій. Повідомлялося про випадки смерті внаслідок тяжких побічних ефектів.
Негативні побічні ефекти, про які найчастіше повідомляється, наведені нижче відповідно до уражених органів. Їхня частота (поширені ≥ 1%, непоширені ≥ 0,1% та < 1%) базується на даних клінічних випробувань, незалежно від причинного зв’язку з Флударою. Рідкі побічні реакції (< 0,1%) були встановлені головним чином на підставі даних, одержаних після надходження препарату у широкий продаж.
Поширені
Кровоносна   та лімфатична системи.
Повідомлялося про мієлосупресію (нейтропенія, тромбоцит опенія та анемія).
Органи зору.
Випадки порушення зору.
Розлади шлунково-кишкового тракту.
Нудота, блювання, відсутність апетиту, діарея, мукозит та стоматит.
Загальні розлади та стан місця ін’єкції
Гарячка, застуди, втома, слабкість, нездужання.
Інфекційні захворювання та інвазії
Інфекційні захворювання, включаючи умовно-патогенні інфекції, наприклад, ре активація латентної вірусної інфекції (оперізувальний лишай, вірус Ебштейна-Бара та багато фокальна прогресуюча лейкоенцефалопатія).
Метаболічні та аліментарні порушення.
Набряки.
Нервова система.
Периферійна невропатія.
Дихальна система.
Пневмонія.
Шкіра та підшкірні тканини.
Висипання на шкірі.
Непоширені.
Розлади шлунково-кишкового тракту.
Шлунково-кишкові кровотечі.
Гепатобіліарні порушення
Зміни рівня ферментів печінки та підшлункової залози.
Розлади імунної системи.
Автоімунні захворювання, включаючи автоімунну гемолітичну анемію, тромбоцит опенічну пурпуру, пухирчатка, синдром Еванса.
Метаболічні та аліментарні порушення.
Синдром лізису пухлини, що включає гіперурикемію, гіперфосфатемію, гіпокальціємію, метаболічний ацидоз, гіперкаліємію, гематурію, уратну кристалурію та ниркову недостатність.
Нервова система.
Сплутаність свідомості.
Дихальна система.
Легеневі реакції гіпер чутливості, включаючи задишку, кашель, фіброз та пневмоніт.
Рідкі.
Серцево-судинна система.
Серцева недостатність та аритмія.
Органи зору.
Неврит зорового нерва, зорова невропатія та сліпота.
Інфекційні захворювання та інвазії
Лімфопроліферативні захворювання, пов’язані з вірусом Ебштейна-Бара.
Доброякісні та злоякісні новоутворення
Мієлодиспластичний синдром (пов’язаний із попередньою, одночасною або подальшою терапією алкілуючими агентами або променевою терапією. Моно терапія Флударою не була пов’язана з підвищенням ризику розвитку мієлодиспластичного синдрому).
Нервова система.
Кома, судоми та тривожне збудження
Сечостатева система.
Геморагічний цистит.
Шкіра та підшкірні тканини.
Синдром Стівена – Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).
Протипоказання.
Флудара протипоказана тим пацієнтам, які мають підвищену чутливість до цього препарату або його компонентів, пацієнтам зі зниженою функцією нирок, у яких швидкість кліренсу креатині ну становить менше, ніж 30 мл/хв., та пацієнтам з декомпенсованою гемолітичною анемією.
Флудара протипоказана під час вагітності та в період лактації.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії.
У клінічних дослідженнях при застосуванні Флудари разом із пентостатином (дезоксикоформіцином) для лікування хронічного лімфолейкозу (ХЛЛ) спостерігався неприпустимо високий відсоток фатального легеневого токсикозу. Зважаючи на це, не рекомендується застосовувати Флудару в комбінації з пентостатином.
Терапевтична дія Флудари може зменшитися при прийманні дипіридамолу та інших інгібіторів поглинання аденозину.
У клінічних дослідженнях одночасний прийом їжі не чинив суттєвого впливу на фармакокінетичні параметри препарату після перорального застосування.
Несумісність. Препарат для внутрішньо венного введення не повинен змішуватися з іншими лікарськими препаратами.
Передозування.
Великі дози Флудари супроводжувалися необоротним ураженням центральної нервової системи, що спричиняло сліпоту, кому та смерть. Великі дози препарату можуть стати причиною появи тяжкої тромбоцит опенії та нейтропенії, обумовлених ураженням кісткового мозку.
Специфічний антидот при передозуванні Флударою невідомий. Лікування полягає в припиненні введення чи приймання медичного препарату та в підтримуючій терапії.
Особливості застосування.
Нейро токсичність.
При прийомі великих доз під час досліджень із введенням різних доз у пацієнтів із гострим лейкозом лікування Флударою супроводжувалося серйозними неврологічними побічними наслідками, включаючи сліпоту, кому та смерть. Симптоми з’являлись через 21 – 60 днів від моменту отримання останньої дози. Таке тяжке ураження центральної нервової системи виникало у 36% пацієнтів, яким вводили   внутрішньо венно   дози,   які приблизно у чотири рази перевищували (96 мг/м2/день протягом 5-7 днів) дозу, рекомендовану для лікування. У пацієнтів, яким вводили дози препарату, що були в межах дози, рекомендованої для лікування ХЛЛ і НЗЛ низького ступеню злоякісності, тяжкі токсичні ураження центральної нервової системи траплялися рідко (кома, судоми й тривожне збудження) або були непоширеними (сплутаність свідомості).
Вплив постійного прийому Флудари на центральну нервову систему невідомий. Проте в деяких дослідженнях пацієнти витримували рекомендовану дозу протягом відносно тривалих періодів лікування, тобто, коли проводилося до 26 курсів лікування. Пацієнтів необхідно ретельно обстежувати для виявлення ознак неврологічних побічних дій препарату.
Ослаблений стан здоров’я.
Пацієнтам з ослабленим станом здоров’я необхідно призначати Флудару з обережністю та після ретельного аналізу співвідношення ризик/користь. Це особливо стосується пацієнтів із серйозними порушеннями функції кісткового мозку (тромбоцит опенія, анемія і/або гранулоцит опенія), імунодефіцитом або із захворюванням, спричиненим умовно-патогенною інфекцією, в анамнезі. Для пацієнтів із підвищеним ризиком розвитку захворювань, спричиненим умовно-патогенною інфекцією, необхідно розглянути питання про призначення профілактичної терапії.
Мієлосупресія.
Повідомлялося про мієлосупресію тяжкого ступеню, особливо анемію, тромбоцит опенію та нейтропенію, у пацієнтів, яких лікували Флударою. У дослідженні 1-ої фази, що проводилося за участю пацієнтів із солідними   пухлинами, середній час досягнення найнижчої кількості для гранулоцитів становив 13 днів (від 3 до 25 днів) і для тромбоцитів – 16 днів (від 2 до 32 днів). Більшість пацієнтів мали гематологічні порушення до початку лікування або внаслідок хвороби, чи внаслідок попереднього лікування, яке спричинило мієлосупресію. Може спостерігатися кумулятивна мієлосупресія. Хоча мієлосупресія, спричинена хіміотерапією, часто є оборотною, введення флударабіну фосфату вимагає ретельного гематологічного моніторингу.
Флудара є сильнодіючим протипухлинним засобом із потенційно значною побічною токсичною дією. Пацієнтів, які проходять лікування Флударою, необхідно ретельно обстежувати для виявлення ознак гематологічної та не гематологічної токсичності. Для виявлення розвитку анемії, нейтропенії та тромбоцит опенії рекомендується періодично проводити загальний аналіз периферійної крові. Повідомлялось про декілька випадків гіпоплазії або аплазії кісткового мозку в дорослих, що спричинювали панцитопенію, що інколи призводила до летального кінця. Тривалість клінічно значимих епізодів цитопенії в зареєстрованих випадках становила від приблизно 2 місяців до 1 року. Дані епізоди спостерігалися як у   пацієнтів, які отримували лікування, так і у тих, хто раніше лікувався Прогресу вання хвороби
Існують повідомлення про прогресу вання або трансформацію ХЛЛ (напр.., синдром Ріхтера).
Переливання крові або її компонентів.
Реакція " трансплантат проти хазяїна" (реакція перелитих імунокомпетентних лімфоцитів на організм " хазяїна") зрідка спостерігалася після переливання неопроміненої крові пацієнтам, яких лікують Флударою.   Часто повідомлялося про фатальний наслідок цієї хвороби. Зважаючи на це, пацієнтам, які потребують переливання крові та які проходять, або пройшли лікування Флударою, необхідно переливати тільки опромінену кров.
Рак шкіри.
Повідомлялося про зворотнє погіршення або повторне виникнення уражень, характерних для   рака шкіри, у декількох пацієнтів з таким діагнозом під час або після лікування Флударою.
Синдром лізису пухлини.
Повідомлялося про синдром лізису пухлини в пацієнтів із великою пухлинною масою. Оскільки Флудара може давати реакцію вже на першому тижні лікування, необхідно вжити запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів із ризиком розвитку цього ускладнення.
Автоімунні явища.
Було зареєстровано, що, незалежно від будь-яких автоімунних процесів в анамнезі або стану реакції Кумбса, під час або після лікування Флударою можуть виникати автоімунні явища, що загрожують життю та іноді мають летальний кінець (наприклад, автоімунна гемолітична анемія, автоімунна тромбоцит опенія, тромбоцит опенічна пурпура, пухирчатка, синдром Еванса). У більшості пацієнтів, які страждали на гемолітичну анемію, після провокаційної проби Флударою розвивався рецидив гемолітичного процесу.
Пацієнтам, які отримують курс лікування Флударою, необхідно проводити ретельний моніторинг для виявлення ознак гемолізу. У разі гемолізу рекомендується припинити лікування Флударою. Для автоімунної гемолітичної анемії най поширенішими лікувальними заходами є переливання крові (опроміненої, див. вище) та застосування адренокортикоїдних препаратів.
Знижена функція нирок.
Загальний кліренс основного метаболіту плазми 2Ф-ара-A в організмі корелює із кліренсом креатині ну, що свідчить про важливість ниркового шляху екскреції для виведення цієї сполуки. Пацієнти зі зниженою функцією нирок становили в цьому розумінні групу ризику (AUC 2F-ара-A). Існує обмежена кількість клінічних даних щодо пацієнтів зі зниженою функцією нирок (кліренс креатині ну нижче 70 мл/хв).
Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок доза препарату потребує корекції. Пацієнтам із нирковою недостатністю необхідно вводити Флудару з обережністю. Пацієнтам із нирковою недостатністю помірного ступеню тяжкості (кліренс креатині ну перебуває в межах 30 - 70 мл/хв.) дозу Флудари слід зменшити до 50%, і для оцінки токсичності необхідно проводити ретельний гематологічний моніторинг. Лікування Флударою протипоказане, якщо кліренс креатині ну становить менше 30 мл/хв.
Особи похилого віку.
Оскільки дані щодо застосування Флудари для лікування осіб похилого віку (старше 75 років) обмежені, необхідно обережно підходити до лікування таких пацієнтів Флударою.
Контрацепція.
Жінки репродуктивного віку або чоловіки обов’язково повинні застосовувати протизаплідні засоби під час лікування та не менше 6 місяців після його припинення.
Щеплення.
Необхідно уникати щеплення живими вакцинами під час та після лікування Флударою.
Повторне лікування після початкового лікування Флударою.
При лікуванні пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на первинну терапію Флударою, є гарна можливість знову досягти відповіді на лікування при моно терапії Флударою. Слід уникати переходу від початкової терапії Флударою на лікування хлорамбуцилом для пацієнтів, у яких не спостерігалося відповіді на терапію Флударою, оскільки більшість пацієнтів, які були стійкими до лікування Флударою, продемонстрували стійкість до терапії хлорамбуцилом.
Вагітність та лактація.
Дуже обмежений досвід щодо застосування в період вагітності в людей надає підтвердження результатам дослідження ембріотоксичності у тварин, що показали ембріотоксичну і/або тератогенну дії, що свідчить про значний ризик для людей при прийомі рекомендованих терапевтичних доз. Дані до клінічних досліджень на щурах продемонстрували проникнення флударабіну фосфату та/або метаболітів через плацентарний бар’єр.
Повідомлялося про один випадок застосування Флудари на ранніх строках вагітності, що призвело до скелетних та серцевих пороків розвитку новонародженого.
Флудару не можна застосовувати під час вагітності, оскільки це може шкідливо впливати на ембріон.
Невідомо, чи виділяється даний препарат у материнське молоко в людини.
Проте, дані до клінічних досліджень свідчать, що флударабіну фосфат і/або метаболіти проникають із материнської крові в молоко.
Зважаючи на це, на період лікування Флударою годування груддю необхідно припинити.
Діти.
Безпечність та ефективність дії Флудари в дітей не встановлені.
Вплив на здатність керувати автомобілем та використовувати механізми.
Вплив лікування Флударою на здатність пацієнтів керувати автомобілем та працювати з механізмами не оцінювався.
Наркотична залежність та звикання до препарату.   Невідомі.
Інструкції щодо використання/поводження.
Будь-які маніпуляції з Флударою не повинні проводитися вагітними жінками з медичного персоналу.
Необхідно дотримуватися встановлених процедур щодо належного поводження та утилізації. Слід також дотримуватися відповідних директив щодо поводження та утилізації цитотоксичних лікарських засобів. Будь-які пролиті ліки або їх залишки мають бути утилізовані шляхом спалення.
Флудара має бути підготовлена для парентерального застосування шляхом асептичного додавання стерильної води для ін'єкцій. Після розведення в 2 мл стерильної води для ін'єкцій твердий брикет має повністю розчинитися за 15 сек або швидше. 1 мл готового розчину містить 25 мг флударабіну фосфату, 25 мг манітолу, а також гідроксид натрію для корекції рН до 7,7. Значення рН для готового продукту може коливатися від 7,2 до 8,2. Під час клінічних досліджень продукт розводився в 100 мл або 125 мл 5% розчину декстрози або 0,9 % натрію хлориду.
Під час виготовлення та роботи з розчином Флудари слід бути надзвичайно обережними. Рекомендується застосовувати латексні рукавички та захисні окуляри з метою уникнення потрапляння на тіло в разі пошкодження ампули чи будь-якого іншого випадкового пролиття рідини. У разі потрапляння розчину на шкіру або слизову оболонку ці місця слід ретельно вимити водою з милом. Якщо препарат потрапив в очі, треба ретельно промити їх великою кількістю води. Уникати потрапляння ліків у дихальні шляхи.
Умови та термін зберігання.
Зберігати при кімнатній температурі (не вище 30º С) у недоступному для дітей місці.
Термін зберігання Флудари, що зберігається як ліофілізований твердий брикет у скляних флаконах, становить 36 місяців при температурі до 30º С. Розведена Флудара має бути вжита не пізніше 8 год після розведення. Флудара не містить ніяких протимікробних консервантів. Слід уважно дотримуватися умов стерильності приготовлених розчинів.
Термін зберігання таблеток Флудари складає 24 місяці при температурі до 30 º С. у місці, недоступному для дітей.

Написати відгук